Пошук по сайту:  
Chapin Livestock Supplements Agrobusiness Administration  


Домашня
Резюме Роя Чейпіна
Праці
Раціони для свиней
Раціони для худоби
Харчування для людей
Управління в сільському господарстві

Інтерв’ю з Русланом і Людмилою, щоб дізнатися за допомогою яких методів вони досягнули успіху (помічник Сергій Кіраль, Land O'Lakes, Львів)

I. ВСТУПНІ КОМЕНТАРІ автора про УКРАЇНСЬКУ РЕАЛЬНІСТЬ

Як вони це зробили? Як вони, "Руслан" голова ферми та "Людмила", бухгалтер і комерційний директор, починаючи восени 1996 року з 86 гектарів озимої пшениці й ріпака (00), зуміли побудувати в Західній Україні велику приватну ферму, з сучасним імпортним обладнанням, де через три роки вони обробляли 486 гектарів землі з потенціалом більш ніж подвоїти її в 1999 році?

Чому це дивує? Згідно даних Українського Міністерства Сільського Господарства дев'яносто процентів ферм в Україні втрачають гроші. Більшість землі належить і обробляється колгоспами (або такими ж формуваннями тільки з іншою назвою), та існує велика кількість перешкод в приватних сімейних фермерів, котрі намагаються чесно заробляти на життя, обробляючи багатий український грунт. Кредити майже неможливо отримати. На функціонування ферми необхідні великі фінансові інвестиції в обладнання, а також велика кількість робочого капіталу для висівання, вирощування, збирання урожаю та продажу. Для того щоб обробляти 486 гектарів землі необхідне дороге обладнання та відповідна кількість робочого капіталу. Руслан і Людмила досягли успіху. Чи можуть інші досягнути цього? Як? Як повинні бути організовані західні програми допомоги, щоб допомогти їм?

Чому нам цікаво вислухати їх історію? Знання методів, за допомогою котрих Руслан і Людмила стали успішними приватними фермерами, може бути особливо цінним у розробці програм гуманітарної допомоги їм, та їм подібним. Зібрана інформація також може виявитися цінною для приватних (можливо іноземних) інвесторів, чийого фінансування так потребують приватні українські фермери, котрі борються за виживання.

Українська реальність: Якщо ми зацікавлені спробувати допомогти покращити продуктивність сільського господарства в Україні, буде логічним, щоб ми спочатку розібралися в структурі українського сільського господарства. Сільськогосподарське виробництво в Україні як правило сконцентроване на колишніх колгоспах, котрі тепер називаються спільними підприємствами або колективними сільськогосподарськими підприємствами. Ці господарства величезні та вони такі просто через державні укази. Вони не досягнули свого гігантського розміру завдяки природному росту в результаті експериментування на ринку, щоб визначити економічно найвигідніший розмір (головний визначник розміру ферми в США). На ділі ці колективні господарства виявились дуже неефективними в застосуванні обмежених факторів виробництва (земля, робоча сила, капітал та управління) і не збільшували максимально прибуток. У результаті цього Україна стала "рамою від корзини" світу, замість того, щоб реалізувати свій потенціал і стати "житницею" Європи.

Щось необхідно змінити! Спасіння цих колгоспів, котрі втрачають гроші, - не є вирішенням проблеми. Вони ніколи не були ефективними. Через згубний дефект у їх конструкції (відсутність мотивації через відсутність приватної власності), вони ніколи не були і ніколи не будуть ефективними. Колгоспи протиприродні, нестійкі та можуть вижити тільки за допомогою державних субсидій. Вони були засновані за рахунок неймовірних людських жертв декількох поколінь українців, шляхом державних субсидій та грубої, смертоносної сили, котра знищує силу. (Читайте "Урожай горя" Роберта Конквеста). Ми повинні дати колгоспам вмерти природною смертю, і чим швидше, тим краще, тому що поки на зміну їм прийдуть приватні ферми "правильного розміру", українське сільське господарство не зможе стати конкурентоспроможним.

В останні роки декілька сотень цих колгоспів перетворили в Орендні Господарства (часто фінансовані USAID), де власник Орендного Господарства (і керівник) звичайно колишній голова колгоспу. Він знову контролює майже всю землю, будівлі, обладнання, тварин і робочий капітал колишнього колгоспу в новій одиниці з новою назвою і новою юридичною структурою. Юридично - це приватна ферма, але форма управління нею занадто нагадує колгоспну, щоб її можна було назвати приватною сімейною фермою.

Автор цієї статті вважає, що хоча нове Орендне Господарство звичайно ефективніше та продуктивніше, ніж колишні колгоспи, від котрих воно виникло, через його застарілу форму управління та занадто великі розміри - площа землі перевищує дві-чотири тисячі гектарів і містить більше тварин, ніж можуть прогодувати, - малоймовірно, що воно стане таким же конкурентноздатним, як якщо б його розділити на менші та більш ефективні ферми, котрі управляються справжніми приватними сімейними фермерами. З одних і тих же ресурсів можна було б виробляти більше цінностей, якщо створити декілька менших Орендних Господарств під юрисдикцією колишнього радянського колгоспу, ніж щоб було одне величезне Орендне господарство, оточене по периферії декількома конкуруючими неефективними приватними фермерами, котрі були колишніми колгоспниками та захотіли свободи. Якщо в колгоспі створити більше, ніж одне Орендне господарство, то це заохотить конкуренцію та винагородить хороше господарювання, караючи за погане господарювання, тим самим збільшуючи створення цінностей.

На іншій шальці терез від Орендних Господарств розташовані колишні колгоспні робітники з правом власності на 3 - 5 гектарів землі. Замість того, щоб здавати ці землі в оренду Орендному Господарству, вони віддають перевагу самі її обробляти. Звичайно вони намагаються орендувати ще землі у тих, хто також володіє подібними ділянками, але не обробляє їх. Це справжні приватні сімейні фермери, але маленький неефективний розмір їх господарства є серйозною перешкодою для їх успішного функціонування. Якщо вони не зможуть розширити свої ферми, вони ніколи не стануть ефективними виробниками сільськогосподарських продуктів, і тому створення цінностей з українських ресурсів не буде максимально збільшено. Виходить парадокс: Орендні Господарства занадто великі, щоб бути ефективними, а ці приватні фермери занадто маленькі. Необхідні приватні ферми "правильного розміру".

На щастя, між цими двома крайностями у розмірах, існують приватні фермери, в котрих достатньо землі та тварин, щоб ефективно працювати. Вони почали працювати раніше, коли правила та умови були іншими та/або якимось чином (1) отримали фінанси, щоб обробляти більше гектарів і (2) стали досить хорошими господарями, щоб успішно працювати незважаючи на всі перешкоди. Ось ця група фермерів має найбільший потенціал, щоб дозволити українському сільському господарству стати конкурентноздатними на світовому ринку.

Тому логічно, щоб ми сконцентрували всю нашу увагу на цих "правильного розміру" приватних сімейних фермерах, котрі достатньо великі, щоб бути ефективними. (Не потрібно боятися, що вони стануть надто великими, щоб бути ефективними, оскільки конкурентні сили ринку не дозволять цього.) У власників/господарів цих ферм є відповідна мотивація, оскільки вони володіють факторами виробництва (за виключенням землі, що є іншою проблемою, котру потрібно вирішити на користь приватної власності, якщо Україна хоче максимально використати свій потенціал створення цінностей сільським господарством).

У порівнянні з (1) неефективними колгоспами, (2) занадто великими Орендними Господарствами та (3) занадто маленькими приватними фермами, у цієї четвертої групи приватних ферм правильного розміру найбільший потенціал зробити українське сільське господарство конкурентноздатним у всьому світі. Ця група українських приватних ферм "правильного розміру" створить багатство для України, оскільки приватні ферми оптимального розміру дозволили Сполученим Штатам стати самою ефективною і продуктивною сільськогосподарською країною в світі. Оптимальний розмір ферм, на котрих можуть ефективно господарювати приватні сімейні фермери - 100 або більше гектарів (звичайно на них також утримують трохи тварин). На думку автора, вони і є фермами "правильного розміру" або "оптимального розміру", на котрих й повинні сконцентруватися західні програми гуманітарної допомоги, і котрим вони повинні допомагати. Руслан і Людмила відносяться до цієї категорії.

Дозволити таким успішним приватним фермерам як Руслан і Людмила орендувати землю в колгоспу - значить дати їм можливість заробити достатньо прибутку, щоб у кінці-кінців викупити землю, котру вони обробляють. Отримані гроші спочатку за оренду, а потім за продаж землі можна було б розділити порівну між усіма повноправними працівниками колгоспу, так само як земля зараз порівну розділена між повноправними працівниками згідно плану Орендного Господарства. Це було б логічніше й справедливіше по відношенню до колгоспників, ніж розділяти колгосп на сотні маленьких ділянок розміром три-чотири гектари, а тоді знову їх об'єднувати в господарства життєздатного розміру. Колгоспні робітники могли б орендувати стільки землі, скільки вони могли б оплатити і обробляти, точнісінько так само як інші приватні сімейні фермери; таким чином, колгоспники були б потенціальними господарями, а з часом і власниками.

Логічно очікувати, що приватні фермери будуть платити більшу ренту землевласникам, ніж керівники Орендного Господарства, а коли вони зможуть викупити землю, то заплатять за неї справедливу ринкову ціну. (Це так, тому що тоді буде більше конкуренції, щоб обробляти, а потім і викупити землю. Варто було б трохи змінити закони про землевласництво, щоб дозволити таке виявлення приватної власності.) Такий підхід був би більш ефективним кроком, щоб перевести землю від колгоспу до приватних сімейних ферм правильного розміру, ніж теперішні методи Орендного Господарства, де багато колишніх колгоспників володіють маленькими клаптиками землі, і дуже малоймовірно, що вони будуть економічно успішними.

[Такий підхід до розбивання неефективних колгоспів на економічно процвітаючі приватні ферми трохи схожий на "Створення Кредитної Спілки Приватних Фермерів" - підхід запропонований цим автором в дискусії про Орендні Господарства (37 сторінок) від 15 грудня 1997 року. Ця тема була пізніше розширена в останньому розділі трактату довжиною з добру книгу (251 сторінка) від серпня 1998 року під назвою "Погляд Спеціаліста з Раціонів на Сучасні Макроекономічні Теми, що стосуються Росії, України, США та Японії", де розглядаються методи приватизації фермерської землі. Якщо попросите, ми вам надішлемо копію.]

Запропоновані автором методи приватизації колгоспів полягають у тому, щоб величезні колгоспи прямо перетворювались у приватні ферми правильного розміру, без неефективного проміжного етапу, де сотні колишніх колгоспників володіють маленькими клаптиками землі від трьох до чотирьох гектарів, котрі потім знову потрібно об'єднувати, щоб ефективно господарювати. В цих пропозиціях враховуються й пропагуються справедливе відношення до працівників ферми й користь для України.

Після цієї розмови про українську сільськогосподарську реальність, стає очевидним, що Руслан і Людмила підпадають у бажаний образ приватних фермерів, котрі могли б приватизувати українське сільське господарство, спочатку орендуючи землю, а потім викуповуючи її. Вони б могли допомогти зробити українське сільське господарство конкурентноздатним на світовгому ринку. Тому нам потрібно вивчити методи використані Русланом і Людмилою, і заохочувати інших українців діяти таким же чином. Такий підхід до приватизації передбачає, що в Україні багато землі, котра здається в оренду.

Доступність землі. Багато колгоспів в Україні в такому поганому фінансовому стані, й у них так мало робочого капіталу (не говорячи вже про знецінене обладнання й відсутності зацікавлення у робітників працювати), що в їх директорів немає іншого виходу, як охоче здавати в оренду частину або усю землю по сміхотворній (по західних стандартах) ціні тим, хто зможе її виплачувати готівкою або бартером.

Приватні сімейні фермери можуть без проблем отримати більше найплодючішої землі в світі - ЯКЩО ВОНИ ЗМОЖУТЬ ЗА НЕЇ ЗАПЛАТИТИ!

На жаль, українським приватним фермерам надзвичайно важко отримати необхідне фінансування. Записи про повернення позик колгоспниками та приватними фермерами - зовсім невтішні. Потрібно бити тривогу! Без фінансування дуже важко маленьким приватним фермерам в Україні стати економічно успішними. Тому очевидний успіх Руслана й Людмили в перемозі над старою системою колгоспного типу, котра зараз контролює українське сільське господарство - річ надзвичайна, і її варто дослідити. Їх успіх тим більше викликає захоплення, оскільки вони починали без землі, без обладнання та з дуже маленькими грошима тільки три роки тому.

Починаючи в 1996 році, Руслан і Людмила організували партнерство, добились фінансування, орендували землю в колгоспу, придбали сучасне обладнання і заробляють гроші завдяки тому, що вони хороші підприємці. Вивчивши, як вони досягли такого успіху, можна сподіватися, що ми зможемо допомогти іншим зробити те ж саме. Головна ціль західних програм гуманітарної допомоги, спрямованих на розвиток Україною свого сільськогосподарського потенціалу, - допомогти українському сільському господарству стати конкурентноздатним на світовому ринку. Потрібно йти слідами Руслана й Людмили. Ми повинні ходити по багатій українській землі й розмовляти з тими, хто її обробляє, щоб визначити, кому з них ми повинні допомогти і як.

II. ІНТЕРВ'Ю з Русланом і Людмилою

Ось історія Руслана і Людмили така, як вона була розказана автору і Сергію Кіралю (координатору проекту та старшому перекладачу для Land O'Lakes у Львові) в декількох дуже відвертих, але конфіденційних розмовах. Отримавши цю інформацію, я впевнений, що з деякою західною допомогою, такою як Програма Land O'Lakes у Західній Україні, інші приватні сімейні фермери в Україні, котрі присвятять себе наполегливій праці використовуючи "чесні" методи (з невеликими етичними поправками в залежності від "ситуації", котрі припустимі в Україні, але не в США) зуміють досягнути успіху.

Далі йде історія Руслана і Людмили.

Руслан народився в селі Доброшин, Жовківського району, Львівської області. Він закінчив Львівський Сільськогосподарський Університет за спеціальністю машинобудування. Починаючи з шістнадцятирічного віку, він працював у місцевому колгоспі комбайнером і трактористом. Він дуже добре знайомий з колгоспною системою, оскільки він пропрацював у ній вісім років. Також він працював на птахофабриці і львівському м'ясопереробному заводі. У них з дружиною 17-річний син, котрий вчиться в Львівському Сільськогосподарському Університеті. Мати Руслана працювала в колгоспі. З 1996 року Руслан разом із Людмилою займаються фермерством.

Людмила народилася у Львові, навчалася тут у школі, котру вона закінчила з відзнакою по англійській мові. (Зі мною вона не розмовляла по-англійському, тому Сергій перекладав). Людмила закінчила Львівський Торгово-Економічний Інститут кращим студентом групи зі спеціальністю бухгалтерський облік. Вона почала працювати бухгалтером в УКРКООПСПІЛКА, Українській Спілці Кооперативів, котра об'єднувала майже усі державні точки роздрібної торгівлі, а також деякі кафе, під центральним контролем держави. За 15 років праці там вона стала головним бухгалтером - дуже респектабельна посада. У неї було 15 підлеглих бухгалтерів, і в її розпорядженні були величезні суми грошей - до 100 мільйонів карбованців, коли середня місячна зарплата складала 150 карбованців.

Дід і бабця Людмили були фермерами в Україні до сталінської примусової колективізації українського сільського господарства. (Статистика показує, що 14 мільйонів українців загинули під час колективізації або від штучного голоду, або при засланні у Сибір, або страчені за той гріх, що вони були успішними фермерами.) Людмила почуває, що фермерство у неї в крові. Її дід і бабця обробляли 10 гектарів землі, котра була їх власністю, а також її батько розпоряджався чужою землею. Її дід розводив бджіл. Чоловік Людмили механік. У Людмили та її чоловіка 14-річний син і 9-річна донька.

Руслан і Людмила багато років знали один одного. Декілька років тому вони обговорювали можливість відкрити спільну ферму. В кінці-кінців, вони організували партнерство. Вони знали, що сільське господарство було останнім місцем, куди більшість інвесторів вклали б гроші, але вони все-таки вирішили спробувати. (Вона не сказала, чи було це через те, що вони вважали, що ведення сільського господарства занадто складне, чи тому що це був неосвоєний ринок - скоріш за все і те і інше.)

Руслан і Людмила почали своє фермерське партнерство в 1996 році маючи 15 тисяч доларів позичених у родичів і друзів плюс 10 тисяч доларів позичених у Львівській Кредитній Спілці, котрою керує Оксана Семенюк. (Land O'Lakes надає Львівській Кредитній Спілці підтримку, включаючи публікацію їх статей. Західноукраїнська програма Ініціативи дає Спілці банківські поради.) Руслан і Людмила спочатку платили Львівській Кредитній Спілці щорічно 60 процентів позики. Після того як коефіцієнт зріс до 90%, вони виплатили всю позику, а оскільки вони не могли собі дозволити платити стільки грошей, то більше вони не брали позик в Кредитній Спілці. Людмила запропонувала, щоб Land O'Lakes давала позики Львівській Кредитній Спілці, щоб та могла в свою чергу позичати великі суми по понижених тарифах таким людям як Руслан і Людмила. Вони виплатили 18 тисяч доларів процентів на основі 15 тисяч доларів, котрі вони позичили під поточний процент, а також виплатили основу.

Юридична структура: Руслан і Людмила створили компанію з обмеженою відповідальністю з двома засновниками. Якщо б у них не було такої юридичної структури, і було б більше ніж два власники, то утворився б ще один колгосп. Кожен володіє 50% бізнесу.

Структура землеволодіння: Руслан і Людмила орендують сім різних незв'язаних ділянок землі, найбільша з котрих - 170 гектарів. Поля розкидані на площі 60 квадратних кілометрів. Кажуть, що багато землевласників чули про їх успіхи и хочуть здавати землю в оренду.

Весь прибуток знову інвестується у розвиток ферми. Людмила сказала, що вони накопичують активи, але в них недостатньо робочого капіталу, - проблема типова для багатьох фермерів у цілому світі.

Робітники офіційно заробляють, включаючи Руслана і Людмилу, 50 гривень в місяць. [3,55 гривні дорівнюють одному долару США (грудень 98 року), отже офіційна місячна заробітна плата становить 14 доларів.] Неофіційно, під час зими платня робітників звичайно не перевищує 50 - 70 гривень в місяць, а під час висівання та збору урожаю зарплатня коливається від 70 до 500 гривень в залежності від кількості роботи виконаної кожним робітником. Така виплата готівкою становить приблизно 50% зарплатні, а решта 50% виплачуються бартером такими товарами як мука, пшениця, інші зернові, насіння тощо.

Площа земель, що обробляються. У 1996 році, а потім знову в 1997 році Руслан і Людмила обробляли 87 гектарів озимої пшениці й ріпака (00). Весною 1998 року вони обробляли 486 гектарів (150 озимої пшениці, 100 озимого ріпака та 236 весняного ріпака.) В 1999 році вони будуть обробляти 786 гектарів (150 озимої пшениці, 100 озимого ріпака та 536 весняного ріпака.)

Руслан і Людмила обмірковують можливість обробляти додаткових 300 гектарів (всього 1086 гектарів) у 1999 - 2000 роках. Один колгосп з надзвичайно родючим грунтом здасть в оренду 300 гектарів на сім років у обмін на ремонт дороги до колгоспного села вартістю 3 тисячі доларів плюс 200 кг зерна з гектару кожен рік на протязі наступних семи років. Руслан і Людмила думають над цим. Цей грунт дуже родючий; вважається, що на ньому можна буде збирати 3 - 3,5 тонни пшениці з гектара, тому орендна плата здається низенькою - 6-7% урожаю. Це здається справжнім "здирництвом" у порівнянні з третиною урожаю (мінус третина на покриття витрат на добрива, розпилювачі тощо) котру в США звичайно платять орендатори земледавцям. Орендну плату колгоспу за землю потрібно виплачувати до 15 грудня.

Руслан і Людмила показали на вкриту снігом оброблювану землю, котру орали цілодобово три трактористи, що працювали в лютий холод (мінус 15-20 С). Великий трактор тягнув плуг, котрий за прохід робив чотири борозни. Через глибину родючого українського грунту, глибина орання була більшою, ніж звичайно; в будь-якому разі у рідному штаті автора - Орегоні.

Людмила зауважила, що елементарна мудрість повинна була б підказати, що не варто орати в таких умовах, але їх досвід показує, що максимально використовувати обладнання для орання та сіяти в лютому (якщо погода потепліє), а не пізніше - себе виправдовує. З їх досвіду більш ранні посіви приносили їм кращі урожаї. Ось хороший приклад того, як Руслан і Людмила постійно шукають відповіді як що робити - не тільки економічно, але й технічно.

Людмила пам'ятає історії, котрі їй розповідала її мати, і котрі вона називає "народною мудрістю" тому що вони накопичувалися багато поколінь фермерів. Одного разу дід Людмили порушив традицію й посіяв у кінці листопада. Коли прийшли зимові морози, сусіди говорили, що насіння не проросте і весною вони не побачать ніяких паростків. Коли ж потеплішало, ті ж самі сусіди зі здивуванням помітили нові зелені паростки, доказ того, що можна сіяти в мерзлий грунт і все-таки отримати урожай.

В день нашого візиту вміст вологи в грунті, котрий орали, був ідеальним. Текстура грунту була відмінною - багата чорна земля відкривалась і розсипалась навіть від легкого доторку. Завдяки відмінній текстурі грунту поле, хоч і здавалося досить грубим, було майже готове до сіяння. Єдину додаткову культивацію будуть робити борною після закінчення сіяння.

У Руслана і Людмили 12 постійних робітників і кожний сезон вони наймають від 5 до 10 робітників. У той час як ця кількість робітників набагато більша, ніж ви б очікували побачити на фермі подібного розміру в Сполучених Штатах, але це тільки мала частина кількості робітників у більшості колгоспів. Руслан і Людмила збільшують продуктивність їх робітників, даючи тим використати сучасне обладнання.

З сучасним обладнанням, котрим вони володіють, Руслан і Людмила можуть обробляти 1500 гектарів. На додачу до їх власної орендованої землі, вони також обробляють землі інших на замовлення, щоб повністю використати своє обладнання. Вони дослідили здійсненність вирощування овочів та визначили, що вони могли б продавати 2000 метричних тонни цибулі. Дослідження Людмили показали, що вирощування овочів було б дуже прибутковим для них. Вона шукає партнера, щоб вирощувати 50 гектарів овочів, включаючи цибулю і часник. Вона також хотіла б згодовувати побічні продукти овочів свиням, тому вона шукає партнера для відгодівлі свиней.

На їх фермі будується велетенська багатофункціональна будівля ферми площею 1200 квадратних метрів. Прибутку з урожаю за рік вистачило, щоб побудувати стіни та дах. Вони сподіваються отримати достатньо прибутку з послуг своїм обладнанням, щоб поставити підлогу та вирити рови для каналізації навколо будівлі. Вони шукають кого-небудь, хто б допоміг їм з бетоном і асфальтом в обмін на зерно та інші товари. Щоб завершити цю будівлю їм потрібно 10 тисяч доларів. Вони готові взяти в позику 10 000 доларів на два роки під 20-25% річних.

Так звідки ж двоє приватних сімейних фермерів, котрі працюють тільки з 1996 року, взяли фінанси, щоб побудувати хлів площею 1200 квадратних метрів, придбати сучасне обладнання та обробляти 486 гектарів, з надією подвоїти цю площу в 1999 році?

Потрібно дякувати Land O'Lakes у Львові та їх Західноукраїнську програму Ініціатив, а також їх спонсору USAID за наведення важливих і корисних контактів, котрі дозволили Руслану та Людмилі стати успішними приватними сімейними фермерами.

Як були наведені важливі ділові контакти? В листопаді 1997 року Західноукраїнська програма Ініціатив організувала подорож у Польщу, де їх представили потенційним польським постачальникам і партнерам. Людмила навела контакти з потенційними діловими партнерами. (Більше ніхто в цій групі не скористався такою можливістю.) У результаті вона та Руслан зуміли отримати таке необхідне обладнання по сприятливих орендних розцінках, а також знайшли ринок збуту для свого урожаю. (Згідно Людмили учасники в таких міжнародних дослідницьких поїздках повинні агресивно переслідувати свої цілі, якщо вони хочуть отримати результати.)

Хоча інші фактори були важливими для успіху Руслана і Людмили, вклад Західноукраїнської програми Ініціатив представленням потенційних міжнародних ділових партнерів виявився вирішальною ланкою. Це справжня історія успіху, котра доводить USAID ефективність Land O'Lakes та Західноукраїнської програми Ініціатив у допомозі приватним сімейним фермерам досягнути успіху в конкуруючих "джунглях" українського сільського господарства та агробізнесу. Без цієї допомоги від американських платників податків, така успішна історія Руслана та Людмили не склалася б.

Передумовою успіху для Руслана та Людмили було знайти людину, котра б здала їм в оренду сучасне фермерське обладнання. Перед тією зустріччю з польським бізнесменом, вони орендували обладнання у іншого постачальника по несприятливих розцінках. Польський постачальник обладнання відвідав Руслана та Людмилу, оцінив їх ферму, і те, що він побачив, йому сподобалось. На нього справила враження якість насіння ріпака (00) і він купив його по ціні 180 доларів за тонну. (В попередньому році ціна була 220$ за тонну.) Руслан і Людмила продали польському бізнесмену весняного ріпака (00) на 90 тисяч доларів і на 20 тисяч доларів озимого ріпака (00).

Ось як вони отримали орендоване обладнання: Перша подорож у Польщу по Програмі Західноукраїнських Ініціатив відбулася в листопаді 1997 року. Руслан і Людмила завершили переговори про фермерське обладнання в березні 1998 року. Обладнання прибуло з Польщі 28 квітня 1998 року. Це було трохи пізно, щоб отримати максимальний урожай, а пізнє висівання нашкодило виробництву та викликало деякі фінансові проблеми. В результаті польський постачальник обладнання продовжив термін оренди. Вони домовились, що Руслан і Людмила заплатять 15% тепер, і ще 15% весною, коли вони отримають гроші за роботу під замовлення. Решту 70% цієї річної виплати розтягнуть на додатковий п'ятий рік їх першого договору на чотири роки з 10%. Людмила сказала, що обидві сторони йдуть на компроміси з першим договором, оскільки виникає багато нових обставин, у тому числі й несподівані зміни внесені українським урядом.

Орендоване фермерське обладнання було доставлене без першого внеску, загадка, котра здивувала навіть американського посла в Україні, містера Стівена Пайфера, коли весною 1998 року він і високі чиновники USAID побували на цій фермі. Це перший випадок, коли польський торговець обладнанням так поступив. Він не поставляє обладнання без значного першого внеску навіть польським покупцям, що говорить про сприятливе враження, котре справили на нього Руслан і Людмила, і його розуміння потенціалу приватних сімейних фермерів в Україні, щоб фінансувати в даній економічній ситуації.

Польський бізнесмен здав в оренду Руслану і Людмилі наступне обладнання:

1 трактор Case Model 5150 Maxum (виготовлений 3 роки тому)$57.000
1 трактор Case Model 7120 (виготовлений 3 роки тому)$43.000
1 сіялка "Акорд" з Німеччини - шириною 4 метри$25.000
1 оприскувач$8.000
1 трактор "Бєларусь" зібраний у Польщі$10.000
Приймальне обладнання та польська сушка для насіння ріпака (00)$20,000
   Проміжна ІНВЕСТИЦІЯ В ОБЛАДНАННЯ$163.000
1 комбайн "Кейс Ітернешнел" (5 років, жатка 6 метрів)
(пропускна здатність 1-2 гектара в годину)
$150 000
   УСІ ІНВЕСТИЦІЇ В ОБЛАДНАННЯ$313.000

Оскільки для постачальника обладнання існував певний ризик, і це, згідно слів Людмили, відобразилось у вартості оренди. Людмила реаліст, і не очікує отримати нічого просто так. Це був єдиний спосіб орендувати обладнання, оскільки в них не було достатньо грошей для першого внеску. Вони могли б купити обладнання набагато дешевше в угорського постачальника, але там потрібен був перший внесок у розмірі 20%, а вони не могли собі цього дозволити.

Виплати за обладнання: Вони орендують обладнання на суму 163 тисячі доларів (все, крім комбайну) на чотири роки з можливістю викупити. Щорічна орендна плата складає 40.750 доларів (4 40.750$ = 163.000$, тому проценти, як звичайно включені у вартість оренди - покупки.) Виплата за комбайн здійснюється на основі кількості оброблених гектарів, де вартість одного гектара складає 85$. Оскільки урожай збирають з 486 гектарів, щорічні виплати складуть 41.300$, а на наступний рік ще більше, через збільшену кількість гектарів, котрі Руслан і Людмила будуть обробляти. У них також є два радянських комбайни "Нива", котрі використовують для збору урожаю на замовлення в колгоспах. Якщо б вони для цього використовували орендований комбайн "Кейс Інтернешнел", то платили б власнику комбайна більше грошей (але також збирали б більше урожаю.)

Ви побачите, що в списку є сушка для зерна та олійного сім'я. Руслан сказав, що якщо в господарстві 100 чи більше гектарів ріпака (00), то необхідно мати власну сушку. Ріпак (00), особливо якщо його сіяли весною, необхідно збирати перед тим, як дозріє усе сім'я, тому що якщо чекати, поки вони всі висохнуть, занадто багато насіння лусне, і ви їх втратите. Сушити потрібно через декілька годин або днів після урожаю, щоб насіння не зіпсувалося (почало гнити). (В цих зелених незрілих насінинах також багато хлорофілу, котрий робить олію темнішою, коли її видавлюють. Через це необхідно мати обладнання для чистки олії, щоб споживачам більше подобалась олія ріпака (00).

Руслан і Людмила займаються сушінням олійного сім'я на замовлення. Вони б хотіли більше займатися цим. Вони можуть висушити від 50 до 60 тонн в день у залежності від вмісту вологи в насінні при зборі урожаю. Вони використовують сушку тільки на 5-10% потужності. Вони беруть від 2,70 до 4,50 гривні (від 0,76$ до 1,27$) за видалення одного проценту вологи з тонни зерна або олійного насіння. Середній тариф на сушіння - 3 гривні (0,85$) на кожний процент видаленої вологи з тонни. Вони могли б висушувати від 1000 до 1200 тонн у місяць на додачу до того, що вони зараз сушать. Оскільки сушіння повинно здійснюватися відразу після збору урожаю (наскільки відразу, звичайно ж залежить від рівня вологості урожаю при зборі), Руслан і Людмила не можуть круглий рік заробляти гроші сушінням ріпака (00).

З більш широкої перспективи, ця можливість сушити дозволяє іншим фермерам у цьому районі вирощувати ріпак (00) і таким чином у них є вибір вирощувати урожай, котрий не обов'язково повинен буде продаватися через державні канали (цукровий буряк відправляється державні цукрові заводи, а пшениця та інші зернові звичайно відправляються в державні зерносховища.)

Руслан і Людмила могли купувати й перепродувати ріпак (00), котрий їм привозили для просушування, отже вони могли виконувати функції приватного елеватора. Це було б хорошим доповненням до нерозвиненої сільськогосподарської інфраструктури цього району та допомогло б приватним сімейним фермерам стати успішними, оскільки при вирощуванні ріпаку, необхідно мати можливість просушити його відразу після збору.

Важливо збирати урожай хорошим комбайном: насіння ріпака дрібне та щільне, тому його важко захопити й утримати. (Потрібно багато скотчу.) Радянські збиральні машини залишали 30-40% насінин в полі. (Те ж саме стосується збору пшениці та інших зернових, тому удосконалене обладнання набагато б збільшило кількість зібраного урожаю.)

Причиною поганого збору насіння незалежно від його моделі може частково бути те, як комбайн відрегульований та використовується. Якщо комбайнеру платять за оброблені гектари, можна очікувати, що він буде мало звертати уваги на те, як комбайн відрегульований, і їздити по полю на швидкості занадто високій, щоб збирати все насіння. Якщо платити тим, хто збирає урожай процентом зібраного урожаю, або мотивувати їх яким-небудь іншим заохоченням, щоб добре збирали насіння, то більше урожаю попаде на ринок.

Західні комбайни, як правило, збирають більше урожаю, ніж комбайни радянського типу і через це може бути вигідно купувати їх, хоча й вони дорожчі. (Комбайни радянського типу надто часто викидають насіння разом з соломою й половою, тим самим перевантажуючи насінням урожай наступного року.) Необхідно визначити різницю у вартості між вітчизняними та закордонними комбайнами, а тоді порівнювати більші витрати на придбання та експлуатаціє іноземного комбайна з вартістю додаткового урожаю, котрий можна було б зібрати, щоб взнати, чи варто переплачувати за іноземний комбайн. Для того, щоб мати такий вибір, звичайно ж потрібно мати гроші, щоб купити іноземний комбайн. Хороше відрегулювання збиральної машини та правильна експлуатація дуже важливі в усіх країнах і для всіх машин, незалежно від країни виробника.

Виплати польському постачальнику обладнання здійснюються з рахунку Людмили в українському банку. У неї немає боргів перед українським урядом, а це дуже важливо, оскільки в протилежному випадку вони б здійснили набіг на її рахунок, щоб отримати свої гроші. Вона платить польському постачальнику обладнання в американських доларах, а не в польських злотих. Українські гривні міняють на долари, що займає приблизно два дні в українському банку. Американські долари тоді переводять в банк у Польщі. Виплати можна було б робити бартером - ріпаком (00), але на це потрібно багато сертифікатів, а значить "спеціальних послуг" від тих, хто видають ці сертифікати, тому Людмила віддає перевагу платити доларами.

На це орендоване обладнання є спеціальний митний дозвіл, котрий дозволяє йому бути в країні менше року. Оскільки обладнання може бути в Україні тільки тимчасово, щоб уникнути зайвих податків вони раз в рік везуть машини назад у Польщу. (Мабуть, вони платять більші податки за стаціонарну польську сушку.)

Збиральний комбайн Case IH відвезли в Польщу в кінці листопада (1998 р.) для технічного обслуговування та поточного ремонту. Його привезуть назад в Україну в травні або червні. Оскільки трактори та інше фермерське обладнання також необхідно раз у рік повертати в Польщу, але їх використовують цілий рік, їх швидко перевезуть через кордон туди і відразу ж назад, можливо навіть у цей же день. (Ось вам і штучні перепони ефективному господарюванню!) Коли обладнання повертається в Польщу та за нього виплачують щорічну плату 40.750$, воно коштує дешевше (воно знецінюється незалежно від того, вноситься за нього орендна плата чи ні), тому воно повертається в Україну по нижчій таксації, а це понижує податки на нього.

Ви, звичайно, запитаєте, чи існують проблеми на границі з ввозом обладнання. Людмила говорить, що все робиться законним шляхом. "З цим справді мало проблем". Для того, щоб ввезти обладнання вартістю понад 100 тисяч доларів, необхідно пред'явити договір, підписаний львівським державним чиновником. Це коштує 20 доларів за годину роботи митника плюс 30 доларів вартість декларації. Кожна наступна одиниця обладнання коштує по 15 доларів. Простіше кажучи, якщо декларується трактор, то декларація коштує 30 доларів. Якщо разом з ним ввозиться й плуг, то за нього платиться ще 15 доларів. Перед в'їздом потрібно приготувати офіційну декларацію з додатком, де перечислюється все обладнання, яке ввозиться. Звичайно, перевезти за раз все обладнання, їм обходиться в 150-200$.

Митні збори оплачуються готівкою. Людмилі не доводиться давати хабарі, щоб отримати від місцевих державних службовців необхідні папери для перевезення обладнання через кордон. Подібно до того, що на кордоні вона платить те, що вимагається по закону, але їй не доводиться давати хабарів. Людмила стверджує, що "немає потреби давати на границі комусь хабарі." Вона вважає, що люди, котрі дають хабарі "роблять це просто тому що вони не знають своїх прав." Державні службовці відчувають це "незнання законів" і починають вимагати хабарі. Таким чином незнання законів дорого коштує.

У Людмили хороші зв'язки з деякими державними службовцями, котрі не один раз допомагали їй та Руслану. Вона тихенько домовляється з районними чиновниками. Їй не потрібно знати, які вищі обласні чиновники задіяні. Її завдання переконати районних чиновників, що вона використовує обладнання на фермі, та їй необхідно негайно його отримати. Оскільки вона веде справи з закордонною компанією, високопосадові українські чиновники повинні дати дозвіл на перевезення обладнання через кордон. З необхідними паперами готовими на момент перетинання кордону, обладнання може в'їхати в Україну з Польщі без проблем і без довгого очікування в черзі.

Людмила каже, що вона ніколи не дає хабарів готівкою, замість цього вона надає безкоштовні послуги та дає деякі товари. Сюди відноситься дати державному службовцю мішок муки або картоплі, зорати їх город, зібрати урожай тощо. Вона це пояснює, що оскільки державної заробітної платні зовсім недостатньо, щоб прожити, а оскільки чиновникам, котрі їй допомагають також потрібно заробляти на життя, вона повинна допомагати їм. Така допомога з її боку заохочує державних службовців допомагати їй, коли їй потрібна їх допомога.

Вона наводить приклад такого хабара, коли їй запропонували нітрат аміаку в п'ятидесятикілограмових мішках, або в п'ятсоткілограмових мішках. Вона дала людині відповідальній за це муки вартістю тридцять гривень за легші мішки, і таким чином зекономила 200 гривень на спеціальному обладнанні для погрузки та розгрузки важчих мішків. (Ви запитаєте, чи не втратив тут власник добрив, оскільки йому, без сумніву, дорожче коштувало розфасувати добрива в п'ятидесятикілограмові мішки, ніж у п'ятсоткілограмові. Швидше за все, вони були державними, тому яка різниця?)

Людмила також сказала, що "Руслан виріс тут, тому він знає людей і знає до кого в яких випадках звертатися. Ми отримуємо все, притримуючись усіх повністю юридичних процедур, котрих вимагає закон або інші інструкції". Її здивувало наскільки легко й швидко був зареєстрований їх бізнес.

Людмила пояснила, що через те, що державні службовці в обмін на особливі послуги звикли отримувати від колгоспів безкоштовні продукти (такі як мішок картоплі або шматок яловичини), районні чиновники підтримують колгоспи. Через це приватні фермери виявляються в несприятливому положенні. Вона стверджувала, що приватні фермери повинні пристосовуватися, оскільки вони на належать до "вибраної" групи колгоспників, - це означає, що приватним фермерам також потрібно надавати спеціальні послуги державним чиновникам, якщо вони сподіваються отримати від них послуги та підтримку. Людмила каже, що колгоспи не хочуть підтримувати приватних фермерів, і в особливості вони не хочуть підтримувати Руслана та Людмилу.

Такі хабарі товарами та послугами щорічно обходяться Руслану та Людмилі в 2000$. Вони ніколи не дають готівки. Якщо вони, так як планують, будуть обробляти більше, ніж 486 гектарів, то сума хабарів зросте, але не пропорційно, тому що вони будуть мати справу з тими ж людьми, котрі роблять ту ж роботу. Якщо вони подвоять кількість оброблюваної землі, то вартість хабарів зросте приблизно на 20%. Схоже, що існує тверда такса на державні послуги, котра не дуже залежить від виробку.

Хабарі на суму 2000$ отримають від 40 до 50 чоловік (40-50$ щорічно на кожного), таких як голова районного управління сільським господарством, депутати сільрад, продавці, котрі можуть тоді понизити ціни на свій товар (напевно жах для власника бізнесу), інші чиновники тощо. Людмила називає Україну "примітивною", кажучи: "Ви платите державі за сертифікат, а потім ви повинні давати хабарі державним службовцям, щоб вони його видали". Людмила платить санінспекторам, щоб вони її не чіпали.

Чим успішніша ферма, тим більше чиновників намагаються отримати свій шматок, і тим більше послуг вони вимагають. Вона сказала, що такі хабарі товарами та послугами, це "урядовий податок", котрий може коштувати 5-10% прибутку.

Автор зауважив Людмилі, що якби ці "особливі послуги" виплачувались уряду в вигляді офіційних мит (як це робиться в США), замість того, щоб в обхід державної скарбниці платити прямо службовцям, то уряд зміг би платити своїм робітникам достойні зарплати, і ті не були б змушені вимагати хабарів.

Людмила холодно відповіла: "Не потрібно мені вказувати, як повинно бути. Я знаю це, але я повинна бути реалісткою і працювати так як є, а не намагатися змінити систему."

Таким чином вона надає спеціальні послуги чиновникам, щоб прискорити паперову тяганину.

Податкові інспектори не є великою проблемою, тому що вони знають, що приватним фермерам важко заробити багато грошей займаючись сільським господарством. Податківці люблять ходити туди, де багато грошей. Людмила пояснила, що "податківці знають, які данні прибутків повинні бути, тому їх нелегко обманути. Доводиться їм віддавати те, що їм належить".

В Руслана й Людмили немає проблем з мафією. Рекетири прийшли та почали вимагати процент. У Руслана є друг, котрий залагодив це показуючи їм бухгалтерські книги та, переконуючи їх, що в них немає зайвої готівки, тим самим відмовив їх від спроб стягнути гроші з фермерського господарства. Рекетири, так само як і податківці, зацікавлені в прибуткових підприємствах. Оскільки Руслан і Людмила ведуть справи законно, в рекетирів не було "зачіпки", щоб стягнути незаслужені гроші. Руслан відганяє простих рекетирів, а з серйозними він намагається домовитися, описуючи їм справжню ситуацію.

Людмила намагається по законному звести до мінімуму всі витрати тим, що вона знає правила, і примушує держслужбовців дотримуватися їх. Вона каже, що легко дати хабара районним чиновникам, але на обласному рівні це стає важче й дорожче, і навіть ще дорожче на національному рівні як, наприклад, для кредитного забезпечення, тому вона намагається працювати "законно" і в основному з місцевими районними посадовими особами.

Людмила стверджує, що все робиться законно з "розумними доплатами" за державну роботу. (Це називається "ситуаційна етика" - звичайна життєва реальність, котрій навчають у ранньому віці де, навіть в школі і, особливо в університетах, учнів і студентів заохочують давати викладачам хабарі за оцінки, прийом в престижні вузи тощо.)

Людмила великий реаліст, котрий знає систему, в котрій вона змушена працювати і людей у ній, котрі допоможуть їй виконати те, що їй потрібно зробити. Вона знає, як працювати в цій системі, щоб створювати цінності з їх приватного фермерського партнерства. Як вони виразились: "Чи можна йти скрізь двері, а можна розбитися, стараючись пробитися скрізь стіну". Вона обирає більш легкий шлях "пройти скрізь двері" кажучи, що вона використовує підхід Дейла Карнегі.

Людмила додає: "Людям потрібно знати, що вони роблять у залежності від того, яка у них робота". Вона радила людям "старанно працювати і весь час шукати шляхи до вдосконалень". Розмовляючи з Людмилою про вирощування ріпака (00) та інші аспекти фермерства, стає очевидним, що вона знає, що робить. Людмила та Руслан роблять власні експерименти, такі як випробування застосування різних рівнів добрив і, оцінюючи результати, роблять відповідні пристосування. Вони відкрили, що вигідно удобрювати озимий ріпак (00). Людмила дуже розсудлива, а не імпульсивна і, можливо навіть трохи повільна, але вона знає, чого хоче і їй вистачає розуму, підготовки та досвіду, внутрішньої сили, рішучості та впертості працювати поки вона не отримає того, чого хоче.

Людмила поділяє людей, котрі отримують гроші, на наступні категорії:

  1. Професіонали
  2. Справжні професіонали, такі як юристи, котрі з самого початку кажуть вам вартість своїх послуг.
  3. Старі професіонали, такі як професори, у котрих багато вмінь, але котрі не можуть продати свої послуги. Вони допомагають безкоштовно, але їх потрібно якось винагороджувати.
  4. Державні службовці
  5. Ті, котрі справді щось роблять, але держава їм недостатньо платить, тому їм потрібен додатковий прибуток. Ви платите їм на додачу до звичайного державного мита за дозвіл тощо, щоб прискорити послугу.
  6. Тупі та непотрібні чиновники, котрі просто намагаються відірвати собі шмат побільше, а самі нічого не роблять. Людмила таким нічого не дає.

Людмила дає наступні поради, як щось зробити, співпрацюючи з чиновниками:

  1. Знайте, що ви насправді хочете зробити та прикладайте всі зусилля до цього. Будьте наполегливими!
  2. Знайте свої права, включаючи вартість усього! Потрібно багато читати, щоб знати про всі зміни до закону. "Якщо ви не знаєте, чого ви хочете досягнути і скільки ви повинні заплатити за це, то, ймовірно, ви заплатите більше, ніж слід".
  3. Вимагайте, щоб держслужбовці поважали закон і не приймали рішень на свій розсуд. Якщо буде видно, що ви знаєте свої права, то бюрократія буде вас набагато менше футболити.
  4. Знайте, хто чим займається! Використовуйте індивідуальний підхід. Дізнайтеся, хто виконує яку функцію, щоб прямо йти до тієї особи, коли вам потрібна особлива допомога.
  5. Давайте хабарі тільки коли вже немає іншого виходу! Вона відчуває, що обов'язково потрібно давати держслужбовцям щось, тому що держава їм платить недостойно, тому вона йде більш легким шляхом і трохи полегшує їм життя. Це особливо важливо, якщо вам негайно щось потрібно і ви не можете дозволити ніяких затримок.

Районна адміністрація допомагає їм, або, у будь-якому випадку, не завдає їм ніяких проблем. Спочатку адміністрація тиснула на Руслана та Людмилу, вказуючи їм що вирощувати, але вони більше цього не роблять. Вона вважає, що районне управління сільським господарством повинно підтримувати їх знаннями, а не давати їм стільки вказівок і вимагати стільки даних, як, наприклад, що посіяно, скільки гектарів, який урожай тощо.

(Ті ж скарги я чув від американських фермерів, що Департамент Сільського Господарства США задає їм занадто багато запитань. Збір даних важлива функція Департаменту Сільського Господарства США. Це робиться з надією, що приватні фермери та люди, котрі займаються агробізнесом використають накопичену статистику, щоб швидше пристосовуватися до мінливих ринкових умов. Таке швидке пристосування свідчить про правильне функціонування ринкової економіки, і таким чином збір статистичних даних та їх розповсюдження повинні заохочуватися.)

При прийнятті рішень Руслан і Людмила працюють досить автономно - кожен має свою сферу відповідальності, але вони разом обговорюють важливі питання. Було несхоже, щоб хтось із них тиснув на іншого, навпаки вони разом про все радилися. Коли їх запитали, чи знають вони Прийняту Усюди Західну Систему Бухгалтерського Обліку, вона відповіла, що у цьому немає ніякої потреби, оскільки він занадто схожий на радянський облік. Вона використовує традиційні методи, котрим її навчили. Вона б хотіла мати комп'ютер, на котрому вона могла б вести бухгалтерію. Наразі вона це робить у зошиті.

Людмила розповіла, що, приймаючи рішення, що сіяти, вона й Руслан вивчають поле, історію посівів, склад грунту, попит на різні продукти, можливість бартеру тощо. Вона сказала, що остання стаття автора про те, як розвинути виробництво кормів і тваринництво переконали її сконцентруватися на відгодівлі свиней. Вона хоче створити спільне підприємство з відгодівлі свиней і шукає "справжнього" партнера, котрий би працював з ними.

Сировина: Людмилу попросили розповісти, де вони беруть сировину, таку як насіння, добрива, хімікати, пальне тощо. Вони використовують власне насіння, хоча у випадку ріпака (00) необхідно купувати нове насіння, коли рівень еурукової кислоти та глюкосинолату перевищує допустимі межі. Вони купують добрива в Компанії Агросервіс. Пальне купують в Агросервісу та "Хліб України" (контрольована державою компанія з гуртового продажу зерна.) Усі хімікати купують в Агросервісу - контрольованому державою спільному підприємстві. Більшість з цих підприємств надають торговий кредит, але вони звичайно вимагають першого внеску в розмірі 20%. Є великий вибір, де можна купити припаси, але їх доступність залежить від того, скільки грошей можуть заплатити на момент покупки.

Руслану й Людмилі незабаром потрібно буде купувати добрива. Якщо б вони платили готівкою, а брали торговий кредит, то зекономили б 30-40%. З позиками вони могли купувати добрива та пальне по цінах зі знижкою, за зекономлені гроші виплатити проценти та все що трохи грошей залишилося б. Вони хотіли б купувати великими партіями. Вони готові платити 20% річних за доларові позики від 35 до 70 тисяч доларів, щоб у перший рік виплачувати тільки проценти, а всю позику за неї виплатити через два роки. Бартер є частиною торгівлі, але вона стверджує, що вони могли б зберегти приблизно 30% витрат на добрива, якщо б у них на момент покупки була готівка та їм би не доводилося вдаватися до бартеру.

Коли її запитали про проблеми при покупці сировини, вона перечислила:

(1) Нестачу робочого капіталу

(2) Нестачу інформації про постачальників у Львівській області.

Більшість фермерів, включаючи Руслана та Людмилу, не можуть купувати припаси прямо в постачальників (по нижчих цінах) через маленькі об'єми покупок. Вона підтримує ідею закупівельних кооперативів, але розуміє, що для них необхідний стартовий капітал. Вона зауважила, що можливо Львівська Кредитна Спілка могла б їм допомогти.

Людмила піддає сумніву економічну доцільність установок по видобуванню олії ріпака (00), що належать місцевим фермерам. Вона вважає, що якщо багатонаціональні виробники з установками в Україні та сусідніх країнах будуть продовжувати розширюватися (встановлювати сучасне обладнання з переробки олії на сучасні підприємства з видавлювання олії), то маленьким установкам з видавлювання олії буде складно конкурувати. Вона вважає, що маленькі установки можуть бути рентабельними сьогодні, через низьку вартість робочої сили, але для того, щоб вони давали прибуток, потрібно створити асоціацію виробників. Вона переконує приватних фермерів збудувати професіональне господарство, замість того, щоб триматися за примітивні та неконкурентноздатні підприємства з переробки.

Руслан і Людмила були членами та платили внески у місцеву Асоціацію Приватних Фермерів, поки в цьому році президент асоціації не сказав Руслану та Людмилі, що вони занадто великі, щоб бути приватними фермерами. Він переконав їх вийти з асоціації. (Звучить трохи дивно і схоже на повернення до старих радянських часів, де дуже не любили, коли хтось ставав більшим або успішнішим, ніж решта.) Вона каже, що в них зараз погані відносини з Асоціацією Приватних Фермерів.

Стає очевидним, що на фермі Руслана та Людмили існують дві сфери:

(1) Саме фермерське виробництво, котрим займається Руслан і його команда.
(2) Робота з документами та управління бізнесом, включаючи роботу з держслужбовцями, котрою займається Людмила.

Здається, що однією з причин успіху Руслана та Людмили є те, що в них розділені обов'язки й обидва добре знають як робити свою роботу. В той час як одна людина могла б відповідати за ці дві різні функції (і, можливо, й краще, щоб була одна людина з повною владою), важливо, щоб обидві функції виконувалися відповідно. Звичайно для цього потрібна допомога, особливо в Україні, де існує величезний тягар державної паперової тяганини.

Людмилу запитали про її та Русланових планах на майбутнє. Вона відповіла: "Це залежить від економічної та податкової ситуації. Ми сповнені рішучості продовжувати розвивати наш бізнес. У наступні три роки ми плануємо продовжувати робити внески за обладнання, щоб у кінці-кінців воно стало нашим. Ми також хочемо закупити більше обладнання, засобів та інших ресурсів і добудувати зерносховище. Якщо ми зможемо отримати допомогу (позики або інвестиції), то виконання наших планів значно прискориться".

Людмила розповіла про їх проблеми, серед яких нестача робочого капіталу, пояснюючи, що вони спромагалися виживати відтерміновуючи виплати, здійснюючи бартер тощо.

Людмилу запитали, як Land O'Lakes та Агенція США з Міжнародного Розвитку могли б допомогти їм та іншим приватним фермерам. Вона перерахувала:

  1. Представити приватних фермерів потенційним діловим партнерам, щоб полегшити знаходження партнерів. Так з допомогою Land O'Lakes і USAID починали Руслан і Людмила. Сюди відноситься знаходження хороших людей, щоб бути партнерами в Україні, а тоді робити те ж у Польщі й усюди.
  2. Забезпечити інформацію про українські закони з сучасною інформацією про державні правила, включаючи податки, щоб приватні фермери платили найнижчі законні податки. Це співпадає з попередніми словами Людмили, що вона вивчає правила, а тоді примушує чиновників їх дотримуватися.
  3. Проводити технічні консультації. Українські фермери не завжди знають останню найновішу інформацію про поставки, виробництво, переробку та маркетинг. Це не зовсім у компетентності Land O'Lakes, але вони могли б це робити через їх волонтерську програму Фермер Фермеру.
  4. Надати офісне обладнання для спільного користування з іншими партнерами Land O'Lakes - приватними фермерами. В Людмили велика мрія мати комп'ютер, але кожний раз, коли в неї з Русланом з'являються гроші, їх доводиться витрачати на щось інше. Наразі вона веде бухгалтерію у зошиті.
  5. Навчити Західному Бухгалтерському Обліку, поділяючи учасників на починаючих і досвідчених бухгалтерів. Таке навчання покращило б здатність учасника приймати важливі ділові рішення на основі фінансових даних з їх власної ферми. Людмила переконана, що великою допомогою була б можливість вести облік на комп'ютері (з доступом до комп'ютеру) і продовження навчання. (Що якби в Land O'Lakes було достатньо комп'ютерів, щоб давати курси, а потім дозволити вести бухгалтерський облік на цих комп'ютерах і дозволяти зацікавленим приватним фермерам зберігати свої записи на цих комп'ютерах використовуючи паролі або окремі вставні жорсткі диски, щоб підтримувати конфіденційність даних?)
  6. Допомогти вплинути на модернізацію державних торгових правил, щоб було легше перевозити товари - імпорт і експорт - через границю.

III. ЗАВЕРШАЛЬНІ КОМЕНТАРІ автора

Мене дуже надихнуло те, що Сергія і я взнали під час нашого візиту до Руслана та Людмили. Вони показують шлях, по котрому можуть іти й інші, щоб стати успішними українськими приватними фермерами. Дуже важливо, що вони розділили свою відповідальність на:

  1. Виробниче сільське господарство
  2. Управління бізнесом включаючи (і в особливості) роботу з державними службовцями. Сюди також входить бухгалтерський облік.

Важливо, щоб менеджери були компетентними й знали, що роблять. Для цього необхідно постійно обновлювати знання, що стосуються державних правил і фермерства. Приватні сімейні фермери повинні бути хорошими учнями, щоб вони змогли бути успішними новаторами.

Приємно взнати, що знаючи правила та вимагаючи, щоб держслужбовці поважали їх, добре поінформована та сильна людина може добитись від держслужбовців того, що йому потрібно з мінімальними "підстільними" заохоченнями. Бартер сільськогосподарських продуктів і послуг на державну підтримку став невід'ємною частиною життя в Україні. Хоча ми на Заході й не можемо цього схвалити, дуже радісно було взнати, що хабарі приватним сімейним фермерам можна дати за послуги без готівки, і що хабарі становлять відносно малу частину від витрат и прибутків бізнесу. Це привідкриває завісу таємниці. Хабарі готівкою, очевидно, даються тими, хто не засвоїв свого домашнього завдання і замість того намагаються знайти легкий, але дорогий вихід, даючи під столом готівку чиновникам.

Щоб приватні сімейні фермери стали достатньо великими, щоб бути ефективними, їм потрібно десь узяти капітал. На жаль, дані про виплату кредитів, особливо позик під урожай - настільки невтішні, що навіть багатонаціональні сільськогосподарські компанії в Україні відмовляються давати їх. Це національна трагедія для України, оскільки вона загострює і без цього проблему з поступанням готівки в українське сільське господарство. Це відображається в сьогоднішній ситуації на ринку оренди землі.

Низька орендна плата за землю є сумним свідоцтвом відсутності конкуренції в Україні на обробку землі. Ця відсутність конкуренції, перш за все вказує на нездатність господарювати та продавати продукцію так, щоб отримати хороший прибуток, а також на нездатність отримати кредит для господарювання. Через це прогнозується, що в цьому році в Україні буде простоювати більше землі, ніж звичайно, що означає великі можливості для тих, хто може отримати фінансування. Через нездатність отримати позики на господарювання і перспективи того, що більше української землі не буде оброблятися, дехто прогнозує нестачу продовольства в Україні через 2-3 роки.

Під час нашого інтерв'ю ми взнали, що в 1997 році Руслан і Людмила зуміли (завдяки підтримці програми Land O'Lakes Західноукраїнських Ініціатив, заснована USAID) познайомитися з потенційним інвестором, котрий у кінці-кінців орендував їм достатньо фермерського обладнання, щоб обробляти 1500 гектарів землі (їх власної плюс на замовлення). Land O'Lakes та інші їм подібні західні програми гуманітарної допомоги, можуть допомогти зростанню приватного сімейного фермерства в Україні, якщо вони:

  1. Відзначать приватних сімейних фермерів, котрі були б достойними діловими партнерами з хорошим характером. Це не означає, що Land O'Lakes може бути поручителем, або гарантувати чесність особи, але вони можуть уникати працювати з людьми, чия чесність та здатність виплачувати позики викликає великі сумніви.
  2. Визначать потенційних закордонних та місцевих ділових партнерів, котрі бажають і здатні надати ресурси або кредити необхідні приватним сімейним фермерам.
  3. Нададуть місце, де приватні сімейні фермери та потенційні партнери можуть зустрітися, познайомитись і укладати угоди. Сюди належать торгові виставки, конвенції, конференції, приватні покази тощо.
  4. Будуть повідомляти чого могли б досягнути, співпрацюючи в Україні приватні фермери та люди зайняті в агробізнесі з пропозиціями що робити, навіть оплачуючи дорогу серйозному потенційному інвестору, для відвідання перспективних і перевірених приватних фермерів, котрі готові до таких візитів розробивши бізнес план тощо.
  5. Слідкують за переговорами і організовують виступи на форумах тих, кому вдалося налагодити хороші ділові стосунки, щоб вони розповідали іншим, що спрацьовує, і що не спрацьовує.
  6. Організують форум для приватних фермерів й усіх зайнятих в агробізнесі, щоб навчити їх державних правил гри. Людмила розповідає наскільки важливо знати правила й вимагати, щоб державні службовці дотримувалися їх. Вона застосовує це та маленькі послуги замість того, щоб давати великі хабарі. Я думаю, що Land O'Lakes могла б допомогти в цьому, організовуючи приватним фермерам зустрічі з юристами, котрі б пояснювали їм їх права. Для успіху приватних сімейних фермерів важливо, щоб був порядок з веденням звітності і щоб усе робилося законно.
  7. Стануть відомі як "шлюбний агент" для потенційних інвесторів і приватних сімейних фермерів, так що потенційні учасники самі знаходили б Land O'Lakes, щоб там зустрічатися і приваблювати закордонні інвестиції в українське сільське господарство.
  8. Стануть джерелом інформації про економічну вигідність вирощувати та переробляти альтернативні культури. Фермерам потрібні такі культури, котрі б могли вирощувати та переробляти без участі уряду, щоб вони могли отримати за них готівку в момент продажу. Спеціалісти волонтери через програму Фермер Фермеру можуть забезпечувати такою допомогою та інформацією.

Важливо пам'ятати, що Руслан і Людмила зуміли стати успішними приватними фермерами завдяки такій програмі як вищеописана. Очевидно, що для досягнення успіху фермеру потрібно дістати необхідне фермерське обладнання. Важливість сучасного обладнання з макроекономічної точки зору полягає в тому, що для того, щоб у населення був високий рівень життя, продуктивність труда повинна бути високою. Це означає, що люди повинні хотіти працювати, а коли вони працюють, щось повинно вироблятися. Виконання великого об'єму роботи за трудову годину вимагає освіти та підготовки. Також це вимагає капіталовкладень в машинне обладнання, котре значно підвищує продуктивність працівників. Руслан і Людмила збільшують продуктивність своїх робітників, даючи їм використовувати сучасне фермерське обладнання. Підвищуючи свій прибуток, вони допомагають створювати цінності в Україні.

Я радий тому, що Людмила сказала, що не проблема дістати матеріали при умові, що в вас є гроші заплатити за них. По її словах насправді з грошима існує багато варіантів, де купувати матеріали й купувати їх зі значними скидками.

Це значить, що якщо ми допоможемо приватним фермерам знайти альтернативні культури, котрі вигідно вирощувати, а потім допоможемо їм переробляти і/або вигідно продавати їх продукцію за готівку, в них буде достатньо грошей, щоб купувати все необхідне.

Концентрація виключно на виробничій функції сільського господарства може тільки збільшити проблему збуту. Нашим завданням повинно бути знайти альтернативні культури та покращити прибутковість від переробки та продажу сільськогосподарської продукції.

Простіше кажучи, якщо фермери зможуть вигідно продавати те, що вони вирощують і отримувати готівку (уникаючи державного контролю), вони зможуть вирішити власні економічні проблеми.

Людмила професіональний радянський бухгалтер і в нашому інтерв'ю вона сказала, що не схвалює західної системи бухгалтерського обліку.

Я вважаю, що їй потрібно використовувати західну систему бухгалтерського обліку:

  1. Щоб легше було приймати фінансові рішення (звіти про прибутки та витрати, прогнозування руху ліквідності, бюджет ферми, прогнозування гранично високої собівартості та граничного прибутку, офіційна звітність тощо.)
  2. Щоб спілкуватися з західними діловими партнерами на одній фінансовій мові, та вони могли оцінити справжнє фінансове положення господарства. Наприклад, у російській системі не дозволяється, щоб витрати на рекламу та навчання робітників віднімалися як виробничі витрати, і тому російські фінансові звіти можуть показувати прибуток, у той час, як насправді компанія втрачає гроші. Західні інвестори не люблять таких сюрпризів. Бізнесмени люблять спілкуватися на єдиній діловій мові. Якщо українські бізнесмени, котрі працюють у сільському господарстві, хочуть отримати фінансування з Заходу, їм потрібно використовувати західні методи обліку.

Можна я трохи пофілософствую? Коли тримаєш у руках родючий український чорнозем і бачиш як він розсипається як найкращий грунт для домашніх рослин, котрий тільки можна купити, не можна не дивуватися, чому українське сільське господарство та сама Україна, де 40% найродючішої землі в світі, не процвітають? Без сумнівів, я не перший, хто задає це питання і хто замислюється, чому американське сільське господарство таке продуктивне і прибуткове, хоча в ньому працює так мало людей (менше двох процентів), у той час як Україна на іншій чаші економічних терезів і страждає - та продовжує скочуватися навіть в ще більшу вбогість? Якщо б така багата земля була розміщена в країні з таким політичним і економічним кліматом, як у США, я впевнений, що Україна б експортувала у багато раз більше сільськогосподарських продуктів, ніж вона імпортує, і процвітала б. Це б сильно відрізнялося б від сьогоднішньої жахливої економічної ситуації в Україні та українському сільському господарстві. Досягнення такої високої продуктивності та прибутковості, звичайно ж, є ціллю багатьох західних програм, котрі надають допомогу в розвитку сільського господарства України.

Наші висновки та заклик до дії дуже короткі.

З нашої розмови з Русланом і Людмилою видно, що можливо для чесних, трудолюбивих, проінформованих приватних сімейних фермерів, котрі "розумно" працюють, стати успішними та створювати багатство для себе і для України (і робити це "чесно" знаючи правила та вимагаючи, щоб держслужбовці їх дотримувалися), якщо вони зможуть переконати когось, у кого є доступ до капіталу повірити їм настільки, щоб забезпечити фінансування. Це далеко не легко, але можливо.

Західні програми гуманітарної допомоги повинні сконцентруватися на тому, як вони можуть виконати два наступних завдання:

  1. Виконувати роль "шлюбного агента" між (а) приватним - можливо закордонним - капіталом і (б) приватними місцевими сімейними фермерами/приватним агробізнесом
  2. Забезпечити можливість приватним фермерам отримувати ділову юридичну інформацію, щоб вони знали як себе поводити з українськими держслужбовцями. (Приватні фермери повинні знати правила та вимагати, щоб держслужбовці дотримувалися їх.)

Вищенаведений підхід був би чесним і ефективним шляхом для західних програм гуманітарної допомоги продовжувати працювати. Допомагаючи таким людям як Руслан і Людмила, ми допомагаємо приватним фермерам орендувати колгоспну землю, ефективно та прибутково її обробляти та пізніше, на отримані доходи викупити її. Це був би прямий і чесний перехід землі від колгоспів до приватних сімейних фермерів без проміжного кроку, де багато людей володіють маленькими клаптиками землі, котрі довелося б заново збирати, щоб отримати ферму достатнього розміру для ефективного господарювання. Це навіть ще більше виправдовує підтримку таких людей як Руслан і Людмила, коли ми намагаємось модернізувати та приватизувати українське сільське господарство з надією, що воно стане конкурентноздатним в усьому світі.

Рой Чейпін, Доктор наук США у складанні раціонів
Волонтер для Land O'Lakes

Домашня адреса: 11145 Chapin Lane, Amity, Oregon 97101 USA
Домашній телефон: 503-835-7317
Факс: 503-835-3333
E-mail: <roychapin@onlinemac.com>

Асистент Сергій Кіраль
Проект-координатор і старший перекладач
Програма Land O'Lakes - Фермер Фермеру
E-mail: <serhiy@lol.lviv.ua>

 
© Roy Chapin, 2018
  Домашня  Пошук по сайту  Резюме  Праці Наверх