Пошук по сайту:  
Chapin Livestock Supplements Agrobusiness Administration  


Домашня
Резюме Роя Чейпіна
Праці
Раціони для свиней
Раціони для худоби
Харчування для людей
Управління в сільському господарстві

Звіт, висновки та коментарі Роя Чейпіна після відвідання колгоспу (тепер АТ) в Івановській області, 400 кілометрів на північний схід від Москви

У вівторок і середу 22 і 23 жовтня 1996 року в мене була унікальна нагода побачити перше російське Акціонерне Товариство (АТ) створене на основі приватизованого колгоспу. Приватизація - це перший крок у перетворенні радгоспів і колгоспів у конкурентноздатну силу російської ринкової економіки, що розвивається. Це АТ ще не зробило два наступних кроки, котрі необхідні для успіху: реорганізацію і реструктуризацію.

Далі йде детальний звіт про цей візит. Його не можна назвати об'єктивним, оскільки я буду давати свої коментарі та виражати мою власну думку про те, що я бачив. Я думаю, що дана стаття занурить читача в "Російську реальність" і дозволить йому робити власні висновки про те, що потрібно, щоб вирішити російські сільськогосподарські та пов'язані з ними соціальні проблеми. Немає простих відповідей.

Перш ніж продовжувати, нам потрібно розібратися в деяких термінах. Приватизація - це процес, коли право власності на ферму віддається людям, котрі там працюють, у результаті чого виникає АТ. Але насправді в новоствореному АТ звичайно мало що змінюється, тому що теоретично кожний володіє усім (точнісінько так як раніше), оскільки в реальності ніхто не володіє нічим конкретно і, що найважливіше, ні в кого немає матеріальної зацікавленості та відповідальності володаря. В теорії, вони все ще повинні працювати разом і намагатися досягнути якихось результатів, але насправді вони звичайно намагаються знайти для себе побільше користі не турбуючись про те, що буде далі з АТ. Методи їх співпраці не завжди законні.

Однією з болючих проблем такого політично та економічно нестабільного суспільства як російське є те, що люди працюють не на майбутнє, а на сьогодення. Це певний шлях до самознищення. Замість того, щоб вкладати час, талант і фінанси у підприємство, очікуючи пізніше отримати "винагороду", в такій нестабільній ситуації майже всі, включаючи керівників і так званих "власників", дивляться як би отримати негайну винагороду і таким чином витягують з підприємства всі соки, прирікаючи на провал більшість економічних зусиль. Відношення таке: "як би побільше та пошвидше нагребти", замість того, щоб працювати, вкладати та будувати для свого майбутнього та для майбутніх поколінь.

Приватизоване АТ реорганізується, коли його юридично, звичайно на аукціоні, розбивають на самостійні господарські підрозділи. Деякі реорганізовані АТ складаються з таких самостійних господарських підрозділів, як, наприклад перукарні, пекарні, продуктові магазини, різноманітні промтоварні магазини, ферми тощо, котрими юридично володіють конкретні люди, і котрі керують ними так, щоб отримати прибуток.

Ферму можна назвати реструктуризованою, після того як вона приватизована в АТ, реорганізована у різні самостійні господарські одиниці, і в ній змінена управлінська структура: нові менеджери, нове обладнання для переробки, нова технологія, нові програми збуту тощо. Ці зміни необхідні, щоб вижити та успішно конкурувати в середовищі ринкової економіки.

В Акціонерному Товаристві Рождествено, котре розташоване в 80 кілометрах на північний-схід від міста Іваново, і в 400 кілометрах на північний-схід від Москви, я на власні очі побачив повністю неефективний радянський колгосп, котрий незабаром, якщо не відбудуться корінні зміни, повністю зупиниться. Уся Росія переживає такий болісний перехід від центрально-планової економіки до вільної ринкової економіки.

Мені пощастило стати свідком цього, будучи волонтером зі складання раціонів для Land O'Lakes (LOL) та їх Агенції Сполучених Штатів з Міжнародного Розвитку (USAID) фінансованої програмою Фермер Фермеру (FTF).

Під час мого візиту на цю ферму мене мучили багато запитань, у тому числі й: "Чи дійсно необхідні такі людські страждання?" На жаль, це так, якщо негайно не будуть вжиті рішучі заходи "акціонерами" цього та інших радгоспів і колгоспів, котрі тепер називають себе Акціонерними товариствами. Їм потрібна реорганізація та реструктуризація. Міжнародна Фінансова Корпорація (IFC) Британського Фонду Ноу-Хау (частина Всесвітнього Банку) і Організація Підтримки Ферм з Ринковою Орієнтацією (MOSFA) Агенції Сполучених Штатів з Міжнародного Розвитку - дві з декількох західних організацій, котрі працюють, щоб допомогти російським АТ перейти до справжньої приватної власності, і таким чином запустити сприятливий потенціал, щоб створювати цінності, котрі можна реалізувати в ринковій економіці.

Первісною причиною мого візиту на цю ферму, було те, що я повинен був бути консультантом з годівлі молочної худоби - робота, котрою я займався в Сполучених Штатах і більш ніж тридцяти закордонних подорожах, в основному для Ради Сполучених Штатів Зернових Кормів. На цій фермі стало зрозуміло, що декілька порад з годівлі та управління не врятують цю ферму та общину, котра залежить від молочного скотарства, від економічної кризи. Вони знають, чим потрібно годувати, але вони не можуть використати свої знання на практиці, тому що в них немає жодної копійки. В них є декілька виборів. Якщо вони хочуть покращити свій рівень життя, вони повинні зробити рішучі кроки і зробити ефективні зміни, котрі дозволять їм працювати в умовах приватної власності.

В той час, як окремі сільськогосподарські фірми намагаються переробити їх на макроекономічний курс, щоб бути конкурентноздатними в ринкових умовах, було б дуже добре, якби Росія зробила відповідні удосконалення в своїй макроекономічній політиці, щоб допомогти приватній власності, довготерміновим інвестиціям, конкуренції та здатності ринку визначати ціни. Інфраструктура, що підтримує російський сільськогосподарський сектор, повинна бути набагато розвинутішою, щоб сільськогосподарські підприємства могли процвітати. Особливо Росії потрібні кращі технологія, дороги та комунікації, удосконалене фінансування, новий податковий кодекс, вибір постачальників, більші можливості з переробки, щоб зробити сирі сільськогосподарські продукти більш якісними, та вибір ринків, на котрих населення б мало достатньо грошей, щоб платити готівкою за те, що вони купують; і все це потрібне без мафії, злочинності, надлишкових державних правил і корупції, котра тепер всюдисуща та стримує економічний ріст в усій Росії.

Побачений мною збитковий колгосп зміцнив мою рішучість не шкодувати зусиль, щоб виконати завдання Російсько-Американського Партнерства з Навчання (RAATP) у котрому я є резидент-координатором від Техаського Університету A&M (TAMU). TAMU - Американський партнер. Російське Міністерство Сільського Господарства та Їжі (MAF), а також їх заклади з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів -- наші Російські партнери. Ми також працюємо ще з трьома галузями системи сільськогосподарського навчання: технікумами, сільськогосподарськими університетами та академією сільськогосподарських наук. Остання в основному займається сільськогосподарськими дослідженнями. Освіта дуже важлива для того, щоб Росія зуміла успішно реалізувати ринкові реформи. Хочеться сподіватися, що російські професори, котрих ми готуємо на наших семінарах з управління агробізнесом, успішно донесуть нові вивчені ними технології кінцевим споживачам, котрі в свою чергу зможуть так ефективно управляти російськими фермами та сільськогосподарськими фірмами, що ці АТ будуть реорганізовані та реструктуризовані, і будуть працювати як справжні приватні підприємства та приносити хороший прибуток.

Колишній посол США в Росії у відставці Томас Пікерінг недавно висловився оптимістично про майбутнє Росії. Важко бути таким оптимістом після візиту в цей колгосп. Для початку колгоспам, радгоспам та общинам, котрі вони представляють, доведеться пройти через людські страждання та агонію банкрутств, котра змусить їх приймати жорсткі рішення, котрі дозволять перейти до справжньої приватної власності, і таким чином дадуть власникам повноваження та відповідальність за результати їх діяльності, тим самим запускаючи фактори виробництва, щоб землю, робочу силу та капітал можна було так використовувати в сільському господарстві, щоб виробляти в Росії цінності. Якщо банкрутство колгоспу це останній крок необхідний для введення приватної власності з її більшою прибутковістю та продуктивністю, тоді Посол Пікерінг має рацію, кажучи, що Росія швидко прогресує.

Зараз у радгоспів більше проблем, ніж перед перебудовою, тому росіяни нам часто кажуть, що це доказ того, що ринкова економіка не спрацьовує. Для багатьох це може здатися логічним висновком, але він не враховує того факту, що ці радгоспи ніколи не були ефективними. З втратою державних субсидій (і нездатністю держави виплачувати їх після падіння цін на нафту в усьому світі), ринкова економіка, що розвивається чітко показує, що ці ферми неефективні, і що більшість із них не зможе працювати успішно як колгоспи та бути здатним конкурувати на світовому ринку. Вони повинні бути по-справжньому приватизовані, реорганізовані та реструктуризовані, і керувати ними потрібно заради прибутку, а не заради виробництва, так щоб вкладений капітал приносив прибуток і давав можливість російському агробізнесу годувати та одягати росіян, щоб вони більше не залежали від ефективніших західних виробників. Пройдуть роки, перш ніж російське сільське господарство зможе успішно конкурувати з зарубіжними виробниками, але воно вже намагається підвищити свою ефективність. Досягнення цієї мети полегшується значною гуманітарною допомогою з Заходу у вигляді навчання, підготовки та технологій.

Цей колгосп - тепер вже АТ - близький до самознищення, і російська реальність така, що багато колишніх колгоспів та радгоспів у такому ж розпачливому стані. Завдання полягає в тому, щоб прогодувати Росію під час цього переходу, уникнути революції та звести до мінімуму людські страждання, котрі люди самі собі завдають тим, що вони чинять опір перемінам і не признають того, що колгоспний підхід відмер. Він відмер тому, що він неконкурентноздатний у порівнянні з західними сільськогосподарськими фірмами, котрі працюють в умовах ринкової економіки.

Основами приватного підприємництва є: 1. приватна власність на всі фактори виробництва, включаючи приватну власність на землю, 2. конкуренція між постачальниками, виробниками та споживачами, та 3. метою є прибуток, а не виробництво. Росії потрібні вдосконалення в усіх цих головних сферах системи вільного підприємництва, котрі необхідні, щоб ринкова економіка ефективно працювала та примножувала багатства. Це та інші АТ можуть стати приватною власністю, але російський уряд повинен керувати так, щоб сприяти збільшенню конкуренції та дозволити вільне призначення цін на ринку. Вже є перші ознаки того, що уряд почав переміни з метою збільшити конкуренцію та дозволити вільне призначення цін на ринку.

Раніше Радянська Держава підтримувала ці радгоспи та колгоспи субсидіями, а робітників заохочували старанно працювати погрозами негативних санкцій (метод батога). Під час перебудови з приходом персональної свободи, батіг не зуміли успішно замінити персональними економічними заохоченнями (метод цукерки), щоб заохочувати людей працювати старанно та ефективно. Приватна власність на ВСІ фактори виробництва може змусити "жадібних" людей працювати заради власних інтересів, і таким чином вони приносять користь усьому суспільству. Ринкові умови сприяють тому, що цінні ресурси розподіляються більш ефективно і тому створюється більше цінностей, ніж тепер виробляється в цих російських АТ. Адам Сміт назвав це "невидимою рукою ринку".

Уряд тут відіграє велику роль, але його роль законодавця та поліцейського, а не власника та виробника. Нехай приватні особи граються в бізнес. Уряд повинен встановити правила сприятливі для виробництва цінностей і слідкувати за їх виконанням, пам'ятаючи про те, що цінності повинні бути доступні всім (я не сказав однаково, хоча погано, коли вони доступні тільки декому), а не тільки тим, у кого є зв'язки.

Конгрес Сполучених Штатів ще в кінці 19 століття прийняв фундаментальне антитрестівське законодавство, котре заохочувало конкуренцію. 1. Антитрестівський акт Шермана прийнятий в 1890 році, проголошував створення монополій і придушення конкуренції кримінальними злочинами. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250000 доларів і тюремним ув'язненням до трьох років за кожне порушення. Корпорації могли оштрафувати до одного мільйону доларів за кожне порушення. 2. Акт Клейтона, прийнятий у 1914 році, - цивільний статут (без кримінальних покарань), котрий забороняє деякі прийоми, такі як давати спеціальні тарифи деяким клієнтам, якщо це зменшує конкуренцію, або може призвести до утворення монополії. Особи, котрі постраждали від порушення цього акту, можуть вимагати в федеральному суді компенсації, котра тричі перевищує збитки. Генеральні прокурори штатів, можуть у своїх штатах виступати на боці споживачів. 3. Федеральний акт торгової комісії був також прийнятий у 1914 році. Ним була створена Федеральна торгова комісія (FTC), котра повинна була втілювати в життя антитрестовські закони. У 1938 році Акт Вілер-Лі зробив Федеральну торгову комісію також відповідальною за захист населення від брехливої та оманливої реклами. Як було написано з самого початку, Акт Клейтона відносився тільки до корпорацій. Акт Селлер-Кефаувер, прийнятий у 1950 році, вніс поправки до Акту Клейтона тим, що розширив його та включив будь-які об'єднання, котрі "зменшували конкуренцію, або створювали монополію".

Карл Маркс передбачав, що капіталізм самознищиться, якщо зосередить у своїх руках усі фактори виробництва і таким чином обмежить конкуренцію. Капіталістичні країни були достатньо далекоглядними, щоб прийняти закони, котрі захищають та заохочують конкуренцію, і тим самим підтримують життєздатність капіталізму.

Навіть дивлячись на сільські общини, стає очевидним, що й у Росії приватна власність спрацьовує, тому що люди добре піклуються про свої власні маленькі ділянки землі та рослини, котрі вони там вирощують, і тварини, котрих вони відгодовують. У той же час вони повністю ігнорують потреби сільськогосподарських АТ, власниками котріих вони теоретично є, але прав власності на котрі вони зовсім не відчувають. Тому в них немає стимулу так старанно працювати, як коли вони знають, що працюють на себе. АТ єдиний працедавець у цій общині, але його "акціонери" не звертають на це уваги. Вони більше відносяться до нього як до "безкоштовного складу речей", де вони можуть поцупити те, що їм потрібно для їх власних маленьких господарств, замість того, щоб відноситись до АТ як до джерела, де вони зможуть брати засоби для існування. В таких умовах люди песимістично налаштовані, в них депресія, вони непродуктивно працюють і часто вони під впливом горілки.

Що за нікчемне існування! Не дивно, що ці люди згадують "старі добрі дні" Радянського Союзу, з їх безпекою, та продовжують голосувати за комуністів у марних намаганнях повернутися до ситуації, котра була штучною, як правило корумпованою, і котра, хоч вони цього й не визнають, сама загнала себе в глухий кут як морально, так і економічно. Ці радгоспи ніколи не були достатньо ефективними, щоб конкурувати на світовому ринку, та історично вижили тільки тому, що держава давала їм субсидії. Уряд навіть не в змозі вчасно виплачувати зарплати. Росія не може повернутися до колгоспів. Це доведено історією. Питання в тому, що ми можемо зробити, щоб допомогти їм просуватися вперед?

Перш ніж ви почнете міркувати над цим запитанням, дозвольте мені перечислити те, що я побачив під час мого візиту в це колективне АТ - ферму та общину, і що надихнуло мене висловлюватися з таким запалом на користь ринкової економіки знаючи, що ринкова економіка 1. як результат приватної власності заохочує людей старанно працювати, даючи їм зрозуміти, що їх вигода залежить від того, що вони особисто виробляють; 2. стимулює конкуренцію, так що в покупців є вибір - спрацьовує "невидима рука ринку"; 3. дає можливість ринку встановлювати ціни, дозволяє ефективно розподіляти обмежені ресурси, щоб дати відповідь на головні економічні питання: (а) що виробляти, (б) скільки виробляти, (в) по якій ціні та (г) хто що отримує. Причому відповіді на ці запитання дозволяють населенню мати високий рівень життя.

Повернемося до нашого АТ!

(Деякі з моїх спостережень записані більш, ніж раз, але це тому, що різні люди постачали мене інформацією, і деколи вона була суперечливою.)

Я був першим американцем, котрий побував у цьому колгоспі, і котрого більшість з них будь-коли бачили. Директор колгоспу сказав мені, що всі в місті знали, що я там буду. В районі Іванова найвищий рівень безробіття в Росії, і на минулих виборах майже всі голосували за комуністів. Директор ферми - приємна жінка середнього віку на ім'я Ізольда. Вона колишній учитель і міський мер. Її зарплатня 370000 карбованців (5400 карбованців/1$США або 68,50$), менша зарплатні, котру вона отримувала, коли була мером. Зарплату їй виплачують нерегулярно. Коли її попросили прийняти посаду директора, вона погодилась, тому що розуміла, що це дасть їй кращу можливість допомогти общині. Схоже, що вона була популярним учителем, і навчала в школі багатьох із жителів міста. Тому багато дивляться на неї як на маму міста, котра повинна здійснити чудо та зробити їх економічну ситуацію сприятливішою.

Замість того, щоб обирати батьківську особу на менеджера їм, як і іншим АТ, потрібно найняти кмітливого менеджера, котрого не буде цікавити ніщо, крім того як перетворити справу, котра втрачає гроші у справу, котра заробляє гроші. (Більше на цю тему дивіться в книзі Дональда Бібольта "Корпоративний оборот".) Я не думаю, що це діється тут, але часто багато менеджерів настільки близько пов'язані з впливовими людьми всередині та за межами організації, з метою розбагатіти таємними та часто нелегальними шляхами, що вони практично не можуть (або не хочуть) приймати необхідні рішення, щоб зробити підприємство прибутковим. Нестача знань та бажання перемін - серйозна перешкода, котра затримує Росію в її переході до ринкової економіки. Багатьом керівникам час піти у відставку та віддати управління молодшому поколінню, щоб ті здійснили швидкий перехід до ринкової економіки.

У країні, де людям постійно недоплачують, виникає "тіньова економіка, де люди піддаються спокусі отримати сумнівними шляхами додатковий прибуток для себе та своїх сімей, і робиться це за рахунок відповідних рішень керівників, спрямованих на отримання прибутку. Після того як така корумпована мережа створена, люди не хочуть змін у керівництві, оскільки тоді їм би довелося знову налагоджувати свої улюблені контакти. Таким чином керівники звичайно переобираються акціонерами АТ. Багато акціонерів АТ літні люди, котрі живуть на пенсію АТ. Тому багато російських організацій в усіх секторах: публічних і, можливо, приватних, включаючи навіть освітні заклади, роблять все, щоб підтримати існуюче положення і, таким чином, не можуть зсередини зробити необхідні зміни в керівництві. Ось де потрібен незалежний підприємливий керівник. Підприємливі керівники стають популярною темою, але таких у Росії тепер мало.

Коли люди заробляють додаткові гроші нечесними методами, страждає все суспільство. Щоб заробити додаткові гроші вони витрачають додаткові зусилля, а це непродуктивно для АТ. Часто багато людей всередині організації так негативно зайняті. Це втрачені зусилля для всього суспільства. Якщо б гроші втрачені через злодійство виплачувались як законні зарплатні, корупція б зникла, і хороше керівництво переважало, рівень життя російського суспільства був би вищим, ніж при теперішній корумпованій системі. Як виразився один мій російський друг, котрий займає високу посаду: "Ця система робить усіх нас шахраями!" Як змінити менталітет цілої нації?

Ленін називав релігію "опіумом для народу". Він і Сталін знищили величезну кількість церков, заборонили свободу віросповідання і таким чином знищили одне з головних джерел учення моралі в країні. Тепер це триває, і країна дорого за це платить. Порівняйте відношення до чесності та приватної власності в Росії та Фінляндії, де 90% населення лютерани, і 6% православні російського патріархату. Релігія, і особливо православна церква російського патріархату повертаються в Росію. На додачу до всього іншого, можливо завдяки релігії росіяни зможуть підвищити свою мораль, і це буде виявлятися в бізнесі, а також в особистому житті. Але на це потрібне не одне покоління.

У чужого підприємливого керівника з великою кількістю охоронців було б більше шансів перетворити переможених у переможців, ніж у більшості існуючих керівників. Роблячи це він/вона без сумнівів викликали б незадоволення з різних причин майже в усіх. Відомо, що незадоволені люди в Росії завжди знаходять спільну мову та усувають причину свого незадоволення, завдаючи тілесні ушкодження реформаторам. Тому бути реформатором у Росії досить небезпечно.

Західні організації гуманітарної допомоги можуть проводити різноманітну освітню діяльність у цій країні, але поки ми не зможемо прорватися через стіну братства керівників і їх нездатності здійснювати переміни, поки ми не переконаємо керівників орієнтуватися на довготермінові корпоративні цілі, замість того, щоб думати про власні короткотермінові прибутки, ми воюємо у програній битві. На жаль така сьогоднішня російська реальність.

Вернімося до нашої історії.

Ми приїхали на ферму болотистими дорогами, для котрих не завадив би всюдихід, замість нашого звичайного легковику. Ми зайшли в офіс цього АТ, де немає ні комп'ютеру, ні електронної друкарської машинки. Зате там були дерев'яна рахівниця та ручний мікрокалькулятор. Ми дізналися, що головна сфера діяльності нашої ферми - молочне тваринництво. Урожай, що вирощується на фермі згодовується коровам, а продаж молока - головне джерело прибутку. На фермі 850 тварин, включаючи 450 молочних корів (чорно-білої масті), котрі в середньому дають 2600 літрів молока за доїння. (В інший раз мені сказали, що 435 корів дають 1500000 літрів молока в рік, або приблизно 3500 літрів за доїння.)

Вони віддають перевагу продавати молоко приватному підприємству з переробки молока по ціні 800 карбованців/літр, але це підприємство вже заборгувало їм 40000$ за попередні поставки молока. Ферма хотіла б, щоб це підприємство стало на ноги, тому вона намагається співпрацювати з ним. Оскільки їм потрібна готівка, ферма також продає частину молока іншому підприємству по 700 карбованців. Вони також займаються роздрібною торгівлею молоком за готівку на місцевому ринку - по 1300 карбованців. Ще раніше в той день ми побували на цьому приватному підприємству з переробки молока у передмісті Іваново. Вони визнали, що заборгували своїм постачальникам, і що їм важко дістати достатньо молока, для переробки на масло, вершки, сметану, сир і пастеризоване молоко, щоб задовольнити ринковий попит. Вони не виробляють йогурти або плавлений сир. Це підприємство з переробки молока також володіло пекарнею та отримувало молоко з ферми в обмін на хліб, а ферма в свою чергу віддавала хліб своїм робітникам у рахунок частини заборгованості по зарплатні. Це підприємство з переробки молока також мало доступ до взуття та інших товарів, котрі вони також використовували для бартеру.

У підприємства з переробки молока влітку було сім постачальників молока, але тепер їх менше і потрібно більше молока для переробки. В їх продуктів не було етикетки, але вони працювали над цим. Вони казали, що їх продукти були вищої якості, тому я порадив їм ставити свою емблему на своїх продуктах, щоб споживачі могли відрізняти їх, і тоді, можливо, вони могли б продавати свої продукти по вищій ціні.

Оплата може бути в трьох видах: карбованці, бартер і талони, котрі Івановська область випускає на деякі товари. Ці талони можна використовувати, щоб платити за інші товари в області, включаючи податки для області. Це нагадує підпільну місцеву грошову систему, котра в США рахувалась би протизаконною. Також їх легко знецінити, просто надрукувавши більше талонів - захід, на котрий ідуть навіть цивілізовані уряди.

(Російська Федерація друкуючи карбованці, знищила заощадження всього життя багатьох своїх громадян. Яскравим прикладом, щоб проілюструвати ефект девальвації карбованця за останнє десятиліття може бути оренда Американським посольством Спаського Будинку під житло для американського посла. Всередині вісімдесятих, американці та росіяни підписали договір про оренду на двадцять років, згідно котрого американці повинні були платити в карбованцях (не враховуючи житлових витрат) суму еквівалентну на той час 60.000 американських доларів у рік, за майно вартістю понад п'ятнадцять мільйонів доларів. Після гіперінфляції карбованець знецінився так, що американський уряд платить менше 25$ (двадцяти п'яти доларів) у рік. Росіяни скаржаться та намагаються відновити переговори, але вони самі винні в тому, що друкували гроші та керували економікою так, що довелося друкувати карбованці. Лідер комуністів Зюганов радить уряду друкувати гроші, щоб розплатитися з боргами. Міжнародний грошовий фонд та Всесвітній банк вирішуючи чи давати позики Росії, враховують здатність Росії контролювати інфляцію…)

Завод з переробки молока платить виробникам за їх молоко в залежності від кількості бактерій, жирності, кислотності, а також чи охолоджене молоко до температури нижче 10 С перед доставкою. Проблеми з готівкою молокопереробного підприємства, звичайно ж погіршували проблеми з готівкою колгоспу, де ми побували, а АТ в свою чергу не могло виплачувати зарплати, купувати припаси і так далі. Звичайно ж, купівельна спроможність робітників впала. Це зачароване коло. Невиплати зарплатні зменшують кількість грошей, за котрі можна купити товари. Це одна з причин, чому Росія зуміла в минулому році знизити інфляцію. В США так би не вийшло.

На молочній фермі ми побували в хлівах, перед тим як корови повернулися з пасовиська. Ні один з автоматичних пристроїв для чистки хліву не працював, тому гній ретельно вручну перенесли у яму в кінці хліву, з котрої його потім перекачували у вантажівки та відвозили для використання в полі. Мені сказали, що більшість обладнання на фермі було несправне. Підлога в хлівах дерев'яна, тому її важко чистити, особливо якщо врахувати, що оскільки хлів старий, підлога в поганому стані та просякнута сечею і гноєм.

У ферми є земельна ділянка розміром 900 гектарів (в 1 гектарі 2,48 акрів) для вирощування зернових, і 750 гектарів для вирощування кормів.

Мінімальна зарплатня в Росії 250.000 рублів (46$) і мені сказали, що виплачували 25% від цієї суми. (Судячи з подальших цифр, я думаю, що малось на увазі, що її виплачували невчасно.) Населення цього містечка 400 чоловік, з них 60 працюють на ферму. Серед них 24 спеціаліста та менеджера, таких як техніки, бухгалтери, економісти і так далі; 35 водіїв, робітників на обладнанні та на зборі урожаю, 5 працюють у дитсадку і 10 працюють прибиральниками, сторожами тощо; всього разом 134 людини, котрі отримують зарплатню. В школі 110 учнів і 16 учителів. 10 лікарів і медсестер. У містечку немає більше ніякої роботи, хоча приблизно десять чоловік працюють продавцями. Там є один магазин і пошта. Це справжнє "фірмове містечко", де на фермі виробляється молоко, котре приносить прибуток усім його жителям.

Я спеціаліст з годівлі тварин, тому, дізнавшись, що корів годували сіном із пізно скошеної та перезрілої трави, котра вже затухла, та меленим ячменем і вівсом, я відразу зрозумів, що коровам не вистачає протеїну. Вони все ще були на пасовиську (кінець жовтня) і можливо могли отримати протеїн звідти. Коли я запитав про протеїнові добавки, мені сказали, що вони не можуть собі цього дозволити, як не можуть дозволити собі купувати корми. Я запропонував їм обмінювати молоко на протеїнові добавки. Вони сказали, що подумають про це. Мені сказали, що їм довелось зарізати корову та продати м'ясо навіть для того, щоб купити солі. Вони не дають тваринам ніяких вітамінів чи мінералів. У корми додають соснові голки в надії, що вони трохи задовольнять потреби у вітаміні А.

Я запропонував їм продати декілька корів і купити достатньо кормів, щоб добре годувати решту, але мені сказали, що якби корів продали, то отримані за них гроші пішли б замість покупки кормів на виплату заборгованості по зарплатні. Це не зовсім сходилось, оскільки Ізольда мені пізніше сказала, що вона і бухгалтер могли контролювати, на що йдуть гроші.

Ми разом із Ізольдою і деякими з її менеджерів дуже приємно повечеряли та обговорили їх проблеми й способи їх вирішення, але знайшли мало причин для оптимізму. Ми також обговорили деякі проблеми Росії. Коли я запитав Ізольду, що б вона зробила, якби була Єльцином, вона відповіла: "Померла!" Вона також знову сказала, що будь-які гроші, звідки б вони не з'явились, довелось би на вимогу робітників відправити на виплату заборгованості по зарплаті. На виплати по заборгованості зарплат йде весь можливий капітал, і це ефективно знищує будь-яку надію зробити цю ферму рентабельною.

Я сказав, що хотів би подивитись на корів, тому ми повернулись на ферму. Під час попередньої подорожі ми пройшлись містечком, що дало нам хороше уявлення при житлові умови та ситуації в ньому. Цього разу було темно, тому нас повезли в машинах ферми.

Корови виглядали на диво добре в порівнянні з тим, що я думав побачити, після того як мені розповіли чим їх годують. Можливо, це через те, що рівень протеїну був занадто низьким, щоб підтримувати виробництво молока. Це б означало, що наявна енергія не використовується на виробництво молока, оскільки, щоб синтезувати молоко енергія повинна поєднуватися з протеїном, і таким чином енергія, як і жир, залишається в корові. Стан корови за п'ятибальною шкалою тягнув на три - три з плюсом (де 1 кістлява, 5 - гладка.)

Під час цих оглядин ми зустріли менеджера відповідального за молоко. Вона сказала, що виробникам молока в США можна тільки заздрити, тому що у них набагато сприятливіші умови роботи. Більшість працюючих на фермі - жінки. Коли ми прийшли, вони вже закінчили доїння і були раді можливості поспілкуватися. Там було 18 чоловік. Вони дуже багато розпитували про США, оскільки в них ще ніколи не було можливості порозмовляти зі справжнім американцем.

Я також розпитував їх про ферму. Мені розповіли, що корови теляться через кожних 13 місяців, а на зачаття йде дві ампули сперми. Якщо ці цифри вірні, то це дуже добре. Теличку починають доїти у віці від 30 до 36 місяців, а бажано, щоб це ставалося у віці 24 місяців. Це легко зрозуміти, тому що як я пізніше взнав, їх віднімають від годування матір'ю у віці 1-го місяця замість бажаних двох, і їм не дають додаткових протеїнів. Телятам потрібен повний раціон, що містить 18% сирого протеїну в сухій речовині. Цим телятам не дають протеїнів, а оскільки їх годують трав'яним і кукурудзяним силосом до котрого додають тільки зерно, вони страждають від гострої нестачі протеїну. До того ж їх занадто рано починають годувати силосом. Молодих жуйних не можна годувати силосом, поки їм не виповниться шість місяців. У телят, котрих я бачив, були роздуті животи, а самі вони були хирлявими. Я зіштовхувався з тими ж проблемами десять років тому в Угорщині, коли працював консультантом з вирощування худоби для Американської асоціації Холштайна.

Телят утримували в антисанітарних умовах у приміщенні без відповідної вентиляції, вони могли легко контактувати одне з одним і таким чином легко розповсюджувати хвороби. Мені сказали, що в минулому році померло 68 телят з 544 (12,5%). В них тепер на фермі 1300 тварин (попередня цифра, котру мені називали - 850), 450 з них - молочні корови. Теперішня кількість корів менша тієї, котра отелилась у минулому році. Вона сказала, що в них є місце для 490 корів, отже дані не співпадають. В них 110 теличок. Більшість вони будуть тримати для відтворення, але декількох продадуть приватним фермерам, щоб купити корми.

Під час розмови з працівницями ферми (серед них було й декілька мужчин), вони розповіли, що спарюють корів під час першої тічки, котра починається через 45 днів або трохи пізніше після отелення. Перед доїнням спочатку миють вим'я і через 3-4 хвилини починають доїти. Для максимального надою молока, спочатку потрібно хвилину масувати вим'я, а досвідчені доярки це роблять дві хвилини. Вони використовують одну й ту ж брудну ганчірку для багатьох корів, і при цьому не застосовують ніяких дезинфікуючих засобів, чим сприяють розповсюдженню маститу. Вони сказали, що для миття використовують перекип'ячену воду. Також вони стверджували, що в них дуже рідкі випадки захворювання маститом, що є чудом, враховуючи антисанітарію, примітивний спосіб доїння та погане харчування з нестачею протеїнів, вітамінів і мінералів - усіх поживних речовин, котрі допомагають будувати імунну систему і таким чином знижують проблеми хворіб.

Коли я запитав їх, що їм потрібно робити, щоб отримувати більше молока, вони відповіли, що потрібно відновити колишню механізацію та трудову дисципліну; я здавалося, що не всі з них розуміють, що потрібно краще годувати тварин. Вони казали, що люди не отримують зарплату, вони песимістично налаштовані, розчаровані та занадто багато п'ють. Коли під час зустрічі їх директор Ізольда запитала мене, що їм потрібно робити, я ухилився від відповіді, тому що не хотів прямо перед усіма робітниками говорити, що їм потрібно по-справжньому приватизувати, реорганізувати та реструктурувати все підприємство, а це б означало, що деякі з них втратили б роботу. Оскільки Слава (перекладач і координатор LOL) і я повинні були ночувати в будинку директора, я не хотів, щоб у містечку шаленів натовп лінчувателів.

Після цього ми розмовляли про Російсько-американські стосунки, та як сильно мені подобалося жити в Росії, що є позитивного в Росії, і над чим потрібно працювати. Багато жінок, коли йшли, казали мені "большое спасибо", тому я думаю, що ми усі почували, що це була достойна зустріч. Це велика відповідальність, коли знаєш, що ти перший американець, з котрим вони будь-коли розмовляли. Ми багато чому навчилися один в одного. Починаєш по справжньому вболівати за цих людей, коли розумієш наскільки малий у них вибір.

В загальному складається враження, що вони в усьому звинувачують уряд і приватних фермерів, котрі, на їх думку винні у розвалі колгоспів. Вони не дуже намагаються повпливати або взяти на себе відповідальність за своє важке становище, що природно, враховуючи те, що на протязі 75 років їм казали, що робити, а інакомислячих відправляли у заслання, і багато з них вже ніколи не повертались.

Квартири та будинки в містечку - власність АТ. Жильці самі турбуються про їх утримання. Жителі містечка обрали Ізольду, а також раду директорів із семи чоловік, перед котрими вона звітує. Краще було б, якби акціонери АТ вибрали тільки раду директорів і дозволяли б йому вибрати керівника, тому що коли акціонери вибирають і раду і керівника, то у ради немає ніякої влади повпливати на керівника. Ізольда сказала, що рада і акціонери досить консервативні і не хочуть перемін. Пенсіонери складають від третини до половини населення. Оскільки вони члени колгоспу, у них також є право голосу. Вони виступають проти аукціону, котрий би перевів майно колгоспу в приватні руки.

Люди пенсійного віку є особливою проблемою для АТ. Під час переходу до ринкової економіки потрібно потурбуватися про них, оскільки в них вже немає можливості знову відпрацювати частину свого життя. Особливо важка проблема для колгоспу (АТ) - зводити кінці з кінцями плюс виплачувати пенсії та забезпечувати пенсіонерів житлом і послугами. У державного і місцевого керівництва немає засобів, щоб узяти на себе відповідальність за забезпечення цих потреб. Цю ношу потрібно зняти з АТ, щоб воно змогло функціонувати як підприємство, котре працює на прибуток, замість того, щоб займатися доброчинністю та забезпечувати стільки соціальних потреб, котрі поглинають весь робочий капітал АТ. Можна було б зробити такі зміни, що АТ платило б податки і ці державні доходи йшли б на задоволення соціальних потреб, у тому числі й турботу про пенсіонерів. Це б трохи полегшило життя АТ або, хоча б покращило циркуляцію грошей.

Я поцікавився трудовою дисципліною, і Ізольда сказала, що вона мало що могла зробити, щоб її підтримувати, оскільки люди продовжували б жити в цьому селі, і якщо б вона застосувала які-небудь санкції, це б викликало навіть більше проблем, у тому числі й крадіжки. Важко підтримувати хороші трудові стосунки, коли до тих, хто не бажає працювати не можна застосувати ніяких заходів, як, наприклад, звільнення, після того як усі інші позитивні методи управління кадрами не дали позитивних результатів.

Система охолодження молока була вдалою, але примітивною. Вона представляла собою "плавальний басейн", глибина котрого дорівнювала висоті бідону для молока. Через басейн були перекинуті дошки-містки, по котрих робітник міг винести бідон з молоком і занурити його у воду. Молочні бідони накривалися кришками. Коли приїжджав молоковоз, від нього через спеціальний отвір у стіні будівлі протягали шланг, з бідону знімали кришку та відкачували молоко. При цьому дуже легко було розбризкати навколо воду, вона могла попасти у відкритий бідон і занести інфекцію в молоко. Вони сказали, що регулярно замінюють воду в басейні, щоб усе було "чисто та гігієнічно".

Коли увечері мені запропонували випити сирого молока, я відмовився. Флойд Бодіфелт, мій знайомий з кафедри харчових технологій Орегонського державного університету, одного разу сказав, що єдина користь від сирого молока - контроль населення. Я не хотів так ризикувати життям, тому що мені занадто подобалося бути в Росії. До того ж туалети в колгоспі були примітивні, а до Москви їхати було дуже довго.

Слава і я зустрілися з доктором Алі Алієвим, ветеринаром АТ. Він вже пропрацював у цьому колгоспі 11 років, ще з часів старої комуністичної системи. Він тоді працював на ветеринарну клініку, та обслуговував декілька колгоспів. Колись цю клініку підтримувала районна адміністрація з центральним розподілом ліків. Але це вже давно у минулому. Тепер кожна ферма повинна сама купувати ліки, а в цієї ферми зовсім немає грошей. Ветеринар змушений підробляти поза фермою (як вийде і де вийде). У нього безробітна дружина та троє дітей. Вдома вони утримують худобу для молока та м'яса.

Доктор Алієв сказав, що корови не хворіють на молочну лихоманку, можливо тому, що це чорно-білі корови (не холштайни) і їх не розводять і не годують для величезного виробництва молока. Телята хворіють на грип. Вони народжуються кволими. Доктор сказав, що смертність телят становить від 20 до 25%, але згідно інших даних, ця цифра вдвічі менша. Дуже часті захворювання на метрит, проблеми з отеленням - телят доводиться витягати, та інколи трапляється невідділення плаценти. Він вважає причиною цих проблем погане харчування, включаючи нестачу протеїну, вітамінів, макро- та мікромінералів.

Він сказав, що телят на протязі двох годин після народження, примусово годують молозивом. Це дуже добре. У корів перед отеленням беруть аналізи крові на антитіла. Вони отелюються цілий рік і дають більше молока весною, коли пасуться на зеленій траві.

Ми побачили три відкритих ями для зберігання силосу. Вони не були нічим накриті та не захищені (тільки трохи соломи) від дощу та снігу, котрий незабаром повинен був випасти. Біля ями я побачив стару поліетиленову плівку з минулого року. Коли я запитав, чому вони не використовують її в цьому році, ветеринар відповів, що в цьому році у них немає грошей, щоб купити плівку, тому вони втратять половину силосу. Він сказав, що як мінімум верхні 15 сантиметрів силосу замерзнуть і будуть втрачені. Це як у приказці: "Без цвяха підкова була втрачена, без підкови кінь був втрачений, без коня війна була програна".

Він сказав, що зимою в них закінчаться силос і корми, і буде важко знайти де їх придбати і навіть ще важче заплатити за них. Складалося враження, що єдиний вихід, це продати декілька корів зараз і купити корми, щоб решта не голодували. Він погодився, що їм потрібно зменшити стадо, але сказав, що не можна продавати тільну корову на м'ясо.

Також ветеринар нам сказав, що хоча корови тепер у хорошому стані, коли їх переведуть у хлів на зиму, вони втратять вагу через погані корми. В кінці жовтня корови все ще були на пасовиську. Трава була зеленою, але її було мало. Він сказав, що коли корів переведуть у хлів, їм будуть згодовувати 10 кг силосу (колись їм давали 30 кг), 2 кг сіна та від 1,5 до 2 кг зерна. Один кілограм зерна дає коровам, котрі дають невелику кількість молока; три кілограми коровам, котрі дають багато молока; і один кілограм телятам. Цього зовсім не досить. Я не думаю, що названі цифри цілком вірні, оскільки вони становлять менше, ніж половину того, що корови змогли б з'їсти. Цього ледь вистачає для підтримання корови, не кажучи вже про хороше виробництво молока.

Він сказав, що десять років тому в них був хороший силос, і корів добре годували цілий рік. При колишній комуністичній системі корми виготовлялися в іншому місці та зберігалися у центральних державних сховищах, а вже тоді звідти їх розподіляли між різними радгоспами та колгоспами. Тепер ці "приватизовані" ферми самі перемелюють і змішують корми.

Доктор Алієв сказав, що їм потрібно 5000 тонн силосу, а в них тільки 1500 тонни. Також їм потрібно 500 тонн сіна, а в них тільки 400 тонн сіна дуже низької якості, і зберігається воно всередині, нічим не захищене від стихії. У них 300 тонн зерна. Він сказав, що вони вирощують необхідні кормові, але більшу частину урожаю так і не зібрали через несправне обладнання, нестачу пального та іншого. Тоді я запитав, чому вони не зібрали урожай вручну, як це роблять у Мексиці, та додав, що біля будинків у селі я бачив скирти сіна зроблені вручну; на що він відповів, що селяни не отримували зарплатню, і тому не мали бажання працювати, і особливо виконувати додаткову ручну роботу. В них точно не було відношення власників до потреб "їх" ферми.

Крім того, люди були зайняті тим, що заготовляли своє власне сіно для своєї власної худоби. Зарплатню вони отримували "на папірці" тому були змушені виробляти молоко та м'ясо для власного споживання, сподіваючись, що трохи залишиться для продажу. Кожний має у своєму розпорядженні трохи землі та володіє власною худобою, котру вони самі відгодовують. Таким чином, людей не можна примусити працювати на колгосп (АТ), котрий їм належить тільки "на папірці", але вони будуть працювати заради своїх егоїстичних приватних інтересів. Хіба з цього не можна зробити корисний висновок?

Я запитав, чи люди обкрадають колгосп, і він відповів: "Так!" Вночі вони крадуть корми, і робітники, коли приходять вранці бачать, що кормів уже немає. Вони не крадуть силос. Те, що вони крадуть, вони використовують у своїх власних маленьких господарствах, а також продають, а на отримані гроші купують алкоголь. Ізольда сказала, що на їх фермі крадіжки не були великою проблемою. На більшості з них це дуже велика проблема.

(Коли ми були в Краснодарі в березні 1996 року, я запитав приватного фермера Володимира Дона, чи є у нього проблеми з тим, що люди обкрадають ферму. Він відповів: "Якщо ти не крадеш - ти не росіянин.")

Я думаю, що колгосп стає безкоштовним складом, котрий забезпечує приватні інтереси в общині робітників, котрим не виплачують зарплату. У суспільстві, де крадіжки вважаються ледь не нормальними, і де робітникам платять крихти, та й ті не виплачують місяцями, яскраво видно, де всі переходять на етику "в залежності від ситуації", і робітники з чистою совістю будуть тягнути з колгоспу все, що зможуть, виправдовуючи це тим, що він їм все рівно заборгував.

Красти в колгоспу стає чимось на зразок "отримання дотацій", і тому законному підприємству, котре купує сировину та матеріали по ринковій ціні важко конкурувати з цими "субсидованими крадіжками" виробниками. Пан Волков з Інтенсекорму, сільськогосподарського конгломерату в Самарі, котрий утримує Сільськогосподарський учбовий центр у партнерстві з Радою США Зернових Кормів, сказав, що він припинив займатися вирощуванням свиней, тому що не міг конкурувати з маленькими приватними свинарями, котрі крали в нього корми, і таким чином могли продавати свинину дешевше, ніж законні виробники, котрі змушені були купувати все по ринкових цінах.

Крадіжки збільшують і інші витрати. Коли я був у Самарі в 1993 році, я звернув увагу, що раціони корів містили дорогу соєву макуху, замість більш економної бавовняної. Коли я запитав чому, мені сказали, що доярки вкрадуть приблизно 30% кормів для корів і будуть годувати ними своїх свиней. Оскільки бавовняна макуха містить гозипол, котрий токсичний для свиней, вони використовують у кормах для корів соєву макуху, щоб не потруїти свиней доярок. Коли один росіянин запитав мене, що б я зробив у такому випадку, я відповів, що я б називав речі своїми іменами та сказав дояркам, що ферма видасть їм як частину їх зарплатні конкретну кількість правильно складеного корму для свиней (і таким чином їх свині будуть краще рости, ніж коли їх годують коров'ячими кормами). Тоді корми для корів будуть містити бавовняну макуху і, можливо, навіть сечовину, та їх не можна буде красти та годувати ними своїх свиней, оскільки це може свиней убити. Мені теж сказали, що краденими коров'ячими кормами годують також кіз, коней, качок, курей і взагалі усіх, хто їсть.

Тут є численні перевитрати. Корми для корів роблять занадто дорогими, щоб захистити свиней доярок. Корми, котрими годують свиней (та інших тварин) недостатньо добре складені, щоб підтримувати оптимальний стан свиней. І, звичайно ж, ферма платить за корми, котрі в неї були поцуплені. Ця дешева свинина потім конкурує з законними виробниками і може витіснити їх з ринку. Також і робітники не можуть працювати з повною віддачею для АТ, оскільки їм також доводиться вирішувати проблему як красти і не попастися. Росії потрібна велика доза етики у парі з відповідними прибутками, щоб люди могли виживати і не бути змушеними красти.

Доктор Алієв сказав, що общину очікує неминуча катастрофа, оскільки вся община залежить від молока, котре продає ферма. Коли я запитав його, що потрібно зробити, він відповів, що як мінімум половину корів потрібно продати просто зараз, але це складно, оскільки багато з них тільні. Він сказав, що зменшення стада тільки тимчасове рішення. (Очевидно, що оскільки в них немає, і вони не можуть купити достатньо кормів, щоб прогодувати корів під час зими, то деякі корови повинні бути продані просто зараз, інакше усе стадо взимку здохне від голоду, коли в них закінчаться корми.)

Доктор Алієв сказав, що єдиним реальним виходом було приватизувати, реорганізувати та реструктурувати ферму через аукціон. Він додав, що справжня індивідуальна приватизація відбудеться тільки тоді, коли люди будуть самі виконувати важку ручну роботу для себе, а не для колгоспу. З таким підходом, я думаю, його потрібно призначити головою ради директорів або, хоча ми й проти такого, навіть диктатором на зразок Піночета (колишній президент Чилі), котрий би силою створив ринкову економіку. (Мої друзі з Чилі кажуть, що Піночет був необхідним злом. Економічна ситуація в Чилі тепер дуже добра і править країною вже інший президент обраний на вільних виборах, хоча Піночет і далі керує збройними силами.) Але давайте спробуємо допомогти Росії перейти до ринкової економіки демократичними методами.

Це повністю недієздатне комунальне суспільство, але воно не повинне бути таким! Ситуація не безнадійна, але я не бачу як вона може покращитися без застосування рішучих заходів. А це означає аукціон для того, щоб передати майно у приватні руки.

Ми заночували в будинку Ізольди, де вона проживає разом із своїм чоловіком пенсіонером Федором і їх 20-ти річним сином Дмитром. Дмитро військовий; він спеціаліст з радіо та радарної техніки. В них туалет у суміжній з будинком будці, який складається із дошки з діркою над виритою ямою. Логічно можна було б подумати, що в них повинне бути пластмасове туалетне сидіння, котре, коли не потрібно, вони б вішали на стіну. Це коштувало б дешевше, ніж дві пляшки дешевої горілки, але такої розкоші в них не було, хоча горілку мені пропонували і за вечерею і за сніданком. Ось ця неспроможність робити навіть прості та очевидні дрібниці, котрі коштують дешево або взагалі нічого, і котрі зробили б життя набагато зручнішим, примушує мене задавати питання: "А чи здатна Росія здійснити великі переміни?" Якби росіяни взяли хоча частину грошей і часу, котрі вони витрачають на горілку та сигарети, і присвятили їх на те, щоб підправити та покращити те, що їх оточує, переміна була б колосальною, не кажучи вже про користь для здоров'я. Але це вже інша історія. Схоже на те, що в Росії особливо важко жінкам.

Крім того, що вона служила туалетом, ця будка також була домом для корови, телятка, свиней, курей і кози. Як не дивно, там не дуже смерділо. Дім був затишним, а Ізольда та її сім'я дуже гостинні. В них був умивальник з лише холодною водою. Наскільки я зрозумів, митися вони ходили в громадську лазню, звичайно раз у тиждень.

Переночувавши в будинку Ізольди, ми повернулися в контору ферми. Там ми взнали, що вони зуміли зібрати тільки половину з вирощених кормів. Ніхто не хотів братися за збір урожаю кормових, а мужчини та жінки відповідальні за збір урожаю зерна відмовлялися збирати кормові. Коли я запитав, чи дозволяють людям збирати вручну незібрані кормові для власного використання, мені відповіли, що ні. (Якщо віддати робітникам безкоштовно кормові, тому що вони відмовлялися збирати їх вручну або за допомогою обладнання, звичайно ж, створило б поганий прецедент, оскільки тим було би вигідно саботувати обладнання та не працювати, якби вони знали, що в такому випадку вони безкоштовно отримають корми.)

Триста гектарів кормових були втрачені. Оскільки вони не могли їх зібрати, вони спалили 100 гектарів полів з конюшиною та трав'яним фуражем. Особливо серйозною була втрата конюшини, оскільки коровам потрібен протеїн і фураж з конюшини дуже б знадобився. Конюшина головне джерело протеїну на цій фермі, оскільки вони не купують протеїнові добавки. І, звичайно ж, не добре інвестувати у вирощування урожаю, а потім не збирати його, особливо коли через це або доведеться зменшити кількість корів, або вони здохнуть від голоду.

У кінцевому результаті кількість єдиного продукту, котрий ферма продає - молока - буде зменшуватися, тим більше загострюючи і так вже неможливу економічну ситуацію. Тим, що вони в цьому сезоні не зібрали половину урожаю, вони тільки прискорили і без цього швидкий занепад та неминучу смерть колгоспу. А якщо від зібраного урожаю відняти половину через неминучі втрати (більшості з котрих можна було б уникнути купивши поліетиленову плівку, щоб накрити ями для зберігання силосу та сіна), тоді бачимо огидний приклад поганого управління. Багато людей постраждають. Ця ферма не може програючи виграти! (Організуйте аукціон і реорганізуйте та реструктуруйте цю ферму та інші, перш ніж ви назавжди втратите більшість ресурсів Росії!)

АТ змогло зібрати все зерно та запасти сто тонн соломи. Вони повинні годувати корів у хліві з першого листопада до середини травня, а в них недостатньо для цього кормів.

Зоотехнік Катерина Смирнова сказала, що якщо корів правильно годувати, то стадо могло б давати в середньому 4000 літрів молока за доїння. Вона сказала, що можна було б купити або позичити трохи кормів у приватних фермерів а потім віддати їх з урожаю наступного року (ще більше залізти в борги!) Бартер звичайна справа. Ізольда збирається спробувати обміняти трохи молока на протеїн, щоб купити корми для корів. Коли я запропонував продати декілька корів, щоб купити необхідні корми, мені знову відповіли, що будь-які гроші з продажу корів замість покупки кормів пішли б на виплату заборгованості з заробітної плати. У цього колгоспу є величезна чорна діра заборгованості, котра висмоктує всі гроші не залишаючи нічого для робочого капіталу. Зоотехнік сказала, що керівник потребує асистента.

До минулого року щомісячні виплати зарплат та інших боргів були регулярними, отже це криза, що швидко розвивається. Зоотехнік вважає, що люди зрозуміють, що вони повинні працювати для колгоспу так само добре як для себе. Ситуація стає гіршою, а не кращою. Вони сподіваються встановити обладнання з переробки м'яса. Люди налаштовані серйозно та відчайдушно.

Розмовляючи з зоотехніком, я сказав, що потрібно більше протеїнів, вітамінів і мінералів. Я побачив, що вона знає все, що я пропонував, але її зупиняє нестача грошей, щоб зробити те, що як вона розуміє, необхідно зробити. Покращена годівля покращила б здоров'я тварин і віддачу з них, а також зменшило б витрати на їх лікування та втрати.

Це називається АТ, але насправді це колгосп, де члени замість того, щоб разом співпрацювати для загального добра, кожний працює для себе. Колгосп не може платити робітникам. Робітники обкрадають колгосп. Акціонери АТ не почувають себе власниками. Було б неприродно думати, що люди будуть працювати на користь іншим, а не собі, коли вони позбавлені найнеобхіднішого. Дехто казав, що половину робітників колгоспу потрібно звільнити. Чому не можуть люди та керівники прийняти людську натуру такою, якою вона є, замість того, щоб підтримувати утопічну систему, котра не має нічого спільного з реальністю.

Навіщо намагатися відродити цей виробничий кооператив? Це не спрацювало в минулому, і я не думаю, що це спрацює у майбутньому. Є сенс, щоб був кооператив, котрий переробляє та продає сільськогосподарські продукти, так як це робиться в США, але щоб кооператив виробляв їх - це нонсенс. Давайте дивитися правді в очі! Це недієздатний колгосп і вимираюча фермерська община. Часи змінилися. Час рухатися вперед до економічної системи, котра спрацьовує, а це означає перехід до приватної власності (у той же час хочеться сподіватися, що уряд буде заохочувати конкуренцію та ринки.) Стає все більш очевидним, що цьому АТ потрібен аукціон, щоб реорганізувати та реструктурувати цей колгосп.

Після цього ми зустрілися з головним бухгалтером і головним економістом. Як я зрозумів, бухгалтер передає дані головному економісту, котрий аналізує їх і дає поради керівнику. Складалось враження, що всі записи ведуться вручну, оскільки там немає ні комп'ютерів, і я ніде не бачив нічого надрукованого.

Я запитав економіста, що вона рекомендувала зробити керівнику ферми? Вона відповіла, що потрібно зберегти стадо корів для молока та м'яса, і тому потрібно за всяку ціну зуміти купити корми, щоб ті пережили зиму. Вона вважає, що, можливо, їх можна виміняти на що-небудь. Вона визнала, що вони не зможуть знайти ефективне заохочення, щоб примусити людей працювати. (Я пам'ятаю, як в Угорщині десять років тому про цю ж проблему мені говорив Секретар Комуністичної Партії, котрий був моїм перекладачем, після лекції, котру я читав у великому радгоспі вченим по тваринництву з усієї країни. Я тоді, як і тепер, запропонував приватну власність.)

Очевидно, що трудові ресурси на цій фермі використовуються не повністю, оскільки в людей немає ніякого мотиву ефективно працювати ніде, окрім їх власних маленьких господарств. На виробництво літра молока йде занадто багато зусиль, у порівнянні з західними нормами.

Фінансові цифри, котрі ми отримали від економіста, були тривожними і підтвердили нашу тривогу за майбутнє цього колгоспу. В цих звітах було наступне:

Одне підприємство з переробки молока заборгувало їм 200.000.000 карбованців, а інше - 25.000.000 карбованців; разом - 225.000.000 карбованців (42000$).

Більше немає ніяких грошових надходжень і мало надії, що вони звідкись з'являться. Як я вже написав раніше, вони намагаються отримати те, що їм потрібно шляхом бартеру. Також вони намагаються перебиватися талонами, котрі уряд запустив у обіг.

Проти облікових записів у бухгалтерських книгах про прихід у 225.000.000 карбованців, колгосп заборгував:

500.000.000 карбованців за електроенергію. Давність - один рік.
161.000.000 карбованців за пальне. Давність - шість місяців.
118.000.000 карбованців податку за рік. Ніякої втрати права на землю бути не може, оскільки вона у будь-якому випадку належить державі.
117.000.000 карбованців за три місяці зарплат.
896.000.000 або близько мільярда карбованців заборгованості, що дорівнює 185.000 доларам США.

Таким чином, співвідношення дебіторської заборгованості до поточного боргу становить 225/896 або 0,25. Якщо відношення поточних активів до поточних пасивів компанії менше 2/1, то на Заході це вже причина для тривоги.

Я запитав, чи є поправки, котрі враховують девальвацію карбованця, і мені відповіли, що ні. Це зовсім безглуздо, оскільки вартість карбованця постійно падає, і дуже вигідно затримувати виплату грошей, щоб пізніше їх виплатити здешевленими карбованцями. Відомо навіть випадки, коли утримували та інвестували гроші для розрахунків, щоб отримати проценти та виплатити борги здешевілими карбованцями.

Я розпитував бухгалтера про вищенаведені рахунки та запитав, чому їм ще не вимкнули електроенергії. Економіст відповів, що дуже малоймовірно, що її їм відключать, хоча вони платять тільки 1.000.000 карбованців (185$) в тиждень по старих рахунках, а споживають кожен тиждень електроенергію, котра коштує 3-4 мільйони карбованців (555-740$). Очевидно хтось (держава) дотує цей нерентабельний колгосп на 2-3 мільйони (370-555$) в тиждень тільки на електроенергію. Економічно неприбуткове підприємство повинно бути ліквідоване, а його ресурси використані більш продуктивно. Не вміючи розпоряджатися своїми власними ресурсами, вони також переводять ресурси інших недалеких постачальників. Від того, що цьому нерентабельному колгоспу та йому подібним дозволять працювати в збиток, страждає все суспільство. При старій системі в Росії були заборонені банкрутства, але тепер потрібно до них звикати та прискорювати, перед тим, як ці підприємства повністю розтринькають свої ресурси. (Оскільки історично в Росії були заборонені банкротства, то вся країна повинна була стати банкротом, щоб їм довелося розглянути перехід від командної до ринкової економіки.)

Економіст АТ сказав, що вони домовилися з компанією, що постачає електроенергію платити один мільйон карбованців у тиждень, а решта вже не їх проблеми. На цілий колгосп тільки один електролічильник, тому ніхто не відповідає за персональне використання електроенергії. Якби вони персонально відповідали, то б економніше використовували обмежені ресурси. Який інтерес кожному берегти електроенергію, якщо вони за неї не платять? Економіст сказала, що занадто дорого встановити усюди лічильники, щоб кожний платив окремо.

(Згідно відомих мені даних, центрально-планові економіки споживають вдвічі більше енергії, ніж ринкові. Можна навести численні приклади, чому це так, включаючи те, що в Росії доводиться відчиняти вікна, щоб охолодити центрально-опалювані квартири, оскільки немає можливості регулювати роботу обігрівача. Наша академія з перекваліфікації платить за воду в залежності від кількості людей, котрі там є, а не в залежності від використання; оскільки в них немає лічильників води, то кому яке діло, що більшість туалетів постійно протікають. У Москві постійна нестача води, тому починають говорити про обмеження подачі води. Що їм потрібно, це нова сантехніка, щоб зупинити втрати невикористаної води. Також потрібно навчити всіх бути ощадливими.)

Економіст також дала мені список усіх їх активів, котрі крім дебіторської заборгованості, включають: (звичайно, я не можу гарантувати, що це вартість їх урятованого майна.)

Будівлі13.000.000.000 карбованців(2.400.000$)
Механізми та обладнання4.000.000.000 карбованців(740.000$)
Транспортне обладнання635.000.000 карбованців(117.600$)
Тварини700.000.000 карбованців(130.000$)
 (всього 3,387,600$)

(До того ж земля є цінністю, але ця цінність тут не вказується. Якби Росія продала свою землю, це допомогло б виплатити борги та дозволило б збирати податки на землю з тих приватних власників, котрі б використовували її заради отримання прибутку. Це б допомогло виплатити державні борги, було б постійним джерелом прибутку держави та мотивувало б ефективне використання головного активу. Це б дозволило створювати більше багатств, ніж тепер, коли все належить державі, з усією неефективністю, корупцією та нестачею стимулів, що витікає з цього.

До будівель відносяться хлів, гаражі, два зерносховища, сільські будинки в котрих 100 квартир, та дитячий садок. Школа та лікарня належать району, а не колгоспу.

Зверніть увагу, що згідно цим цифрам, навіть якби вони продали всіх своїх тварин, то не змогли б оплатити свої борги. Бухгалтер дає дуже низьку оцінку тваринам, і це видно, якщо розділити наведену вище суму на 1300 тварин, або навіть на 450 дійних корів.

Оскільки найцінніше - будинки, то чому б не приватизувати їх, продавши робітникам? Таким чином, можна було б отримати масу робочого капіталу. Для початку жителі могли б запропонувати ціну, що дорівнює заборгованості по їх зарплатам. Тим самим можна було б погасити борг у 117.000.000 карбованців (22.000$). Я не думаю, що в людей будуть гроші, щоб викупити рештки їх будинків, і я думаю, що вони запитають, чому вони повинні викуповувати їх, якщо зараз вони ними користуються безкоштовно. Але розпродавши цю нерухомість можна отримати достатньо грошей, щоб виплатити борги АТ і все ще мати достатньо робочого капіталу, щоб купувати корми, модернізувати обладнання та інше. Після цього їм замість аукціоніста знадобився б спеціаліст зі складання раціонів. Ситуація не безнадійна, і ще є варіанти, такі як реорганізація і реструктуризація. Теперішні жителі платили б залишкову вартість своїх будинків (не покриту заборгованістю по заробітній платі), якби ферма приносила прибуток і платила хороші зарплати меншій, але більш ефективній робочій силі. Оскільки теоретично люди в колгоспі вже володіють усім, включаючи борги, тоді розділіть АТ між приватними власниками, заплатіть акціонерам залишок і дозвольте усьому працювати в приватних руках. Таким чином буде надія, щоб активи використовувались ефективно, а це, звичайно, і є метою хорошого господарювання.

Коли я запитав економіста, що потрібно, щоб відродити колгосп, вона відповіла, що уряд повинен дати їм субсидії. Коли я запитав її, звідки збіднілий російський уряд міг взяти гроші для субсидій, вона відповіла: "Це не мої проблеми!" Я думаю, що існують і інші варіанти, і ці люди зуміли б вирішити свої проблеми й без урядових субсидій, якби вони приклали для цього всі зусилля.

Очікувати, щоб інші вирішували проблеми - звична справа у цій країні, де більше 70 років люди були змушені не думати, а просто виконувати накази. Людям потрібна можливість досягати мети або зазнавати невдачі в результаті своїх власних дій, і їм потрібно навчитися самим приймати рішення та брати на себе відповідальність за них. Коли вони цьому навчаться, ситуація в Росії покращиться. Будь-ласка, поки не пізно, введіть приватну власність! На цьому АТ є потрібні активи, щоб виставити на аукціон ті з них, котрі не є життєво необхідними.

Головний економіст ще раз підкреслила, що колгосп без підтримки держави розориться, оскільки інакше він не може вижити. Вона сказала, що за два роки обладнання знеціниться та стане непридатним для використання. Вона додала, що так погано ще ніколи не було. Члени колгоспу песимістично налаштовані. Вони розуміють, що далі так тривати не може і їм немає куди подітися.

Коли я запитав її, чи можна повернутися до старих шляхів, вона відповіла, що не знає. Вона дивилася в далечінь і сказала, що "щось трапиться". У неї не було відповідей або рішень. Тоді вона додала, що "в них все ще є надія, а надія помирає останньою".

Коли ми покинули кабінет головного економіста та головного бухгалтера, Слава, мій колега по Land O'Lakes, зауважив, що "в цьому кабінеті не приймалося жодних рішень". Він зробив висновок, що "ми спостерігаємо агонію помираючої тварини". Коли я запитав чому ніхто нічого не робить, він нагадав мені, що хоча зміни в Росії необхідні, потрібно пам'ятати, що "як не всі раби звільнені в результаті Громадянської війни в Америці (1861-1865 рр.) хотіли бути звільненими та піти від своїх господарів, так і не всі росіяни хотіли перемін, незважаючи на те, наскільки погано йдуть справи".

Коли я дізнавався про похмуру ситуацію цього колгоспу, через мій мозок проходили численні думки, і особливо слова, котрі сказав один з робітників молокосховища під час нашої дискусії про те, що перш за все їм потрібна дисципліна. Я краще почав розуміти, що перед перебудовою в них була сильна дисципліна, але мало свободи, тому вони робили те, що їм казали. Працювати їх змушував страх покарання. Це можна назвати негативним управлінням кадрами.

Тепер люди вже не бояться бути покараними, але негативні заохочення (покарання) забрали і замість них не ввели позитивних заохочень, таких як економічні, котрі приходять разом із приватною власністю і свободою приймати рішення, від котрих залежать успіх або невдача. Як результат, ми взнали, що в таких умовах, люди в минулому не працювали як слід, тепер не працюють як слід і не можна чекати, що в майбутньому вони будуть працювати як слід.

Щось радикальне повинно статися і воно станеться. Краще намагатися чим по-швидше розвивати економіку в Росії на принципах вільного ринку, ніж очікувати поки голодні та зневірені люди, котрі не зуміли працюючи у командній економіці створити достатньо цінностей, щоб забезпечити свої найнеобхідніші потреби, вчинять ще одну революцію. Світ занадто тісний, і зв'язок із зовнішнім світом занадто доступний, щоб ховати від людей правду. Вони бачать, що є кращий шлях виробляти цінності, ніж той, по котрому вони йшли останніх 75 років після точно "не великої" революції 1917 року, котра виявилася жахливою катастрофою для хороших російських людей. Молодше покоління знає, що відбувається та вимагає перемін. У мене великі надії відносно Росії.

Роберт Хейлбронер у своїй книзі Мирські філософи описав крах вчинених спроб комунального проживання, де не було приватної власності, і де кожний приносив у залежності від можливостей і отримував у залежності від потреб. Один такий експеримент був проведений багатим англійським промисловцем Робертом Оуеном. Містер Оуен, розбагатівши у Нью Ланарк, Англія в результаті прогресивної організації труда на текстильних фабриках (він був справедливим, відносився з повагою до своїх працівників і винагороджував старанну працю), вирішив стати "утопічним соціалістом". За свої гроші він купив близько тридцяти тисяч акрів землі на берегах ріки Уабаш в окрузі Позі в штаті Індіана, де й заснував свою колонію. Четвертого липня 1826 року, він присвятив їй Декларацію про розумову незалежність - незалежність від приватної власності, нераціональної релігії та шлюбу - і залишив її на самоплив під гарною мрійливою назвою "Нова Гармонія".

У Новій Гармонії не було приватної власності, ніяких планів і навіть елементарних пересторог від шахрайства. Опортуністи користувалися цією ситуацією, там розвинулись конкуруючі общини, і бажання учасників "нагріти руки" виявилося сильнішим, ніж близькість їх ідей. Через два роки стало очевидно, що ця "утопічна" община Нова Гармонія, Індіана, повний провал, і Роберт Оуен продав землю і при цьому втратив 80% свого маєтку.

Росія вже й раніше експериментувала з ринковою економікою. Царі заохочували її з 1861 по 1914 рік. У 1858 році російський експорт пшениці складав 12% світового. Між 1909 і 1913 роками її частка зросла до 22% і Росія стала найбільшим у світі експортером пшениці та вівса. Це закінчилося з Більшовицькою революцією та введенням суворих економічних обмежень. Доходило навіть до того, що посилали війська реквізувати посіви, щоб мати чим годувати голодних людей. До 1920 року російське сільське господарство впало до 64% рівня 1914 року.

Навіть Ленін розумів, що якщо він хоче зберегти владу, в Росії необхідно ввести приватну власність. Весною 1921 року він увів Нову Економічну Політику (НЕП). У 1918 році Ленін піддав анафемі приватне підприємництво. Але Ленін був прагматистом, і при необхідності він міг змінювати свої позиції. В 1921 році "він визнав, що приватна торгівля необхідна, щоб відродити російську економіку. Була відновлена система зарплат і визнано право власності селян на те, що вони виробляють. "Громадянська війна" в селах закінчилася. 15 березня 1921 року Ленін проголосив: "Ми повинні намагатися задовольняти вимоги селян, котрі незадоволені, та мають усі підстави бути незадоволеними, і це не може бути інакше… По суті маленького фермера можна задовольнити двома речами. По-перше, у нього повинна бути певна свобода товарообороту, свобода маленького приватного власника; і, по-друге, його потрібно забезпечувати товарами та продуктами."

З уведенням Нової Економічної Політики, для радянських промислових і технічних експертів головним стала економічна ефективність, а не комуністична теорія. Робітникам почали платити в залежності від вартості їх праці.

Ленін рекомендував, щоб повернення до приватного підприємництва було здійснене спочатку в сільському господарстві, а тоді в малій промисловості. Важка промисловість і транспорт, а також міжнародна торгівля повинні були залишитися під державним контролем. Таким чином, він не бачив небезпеки капіталістичного відродження викликаного Новою Економічною Політикою. Ленін назвав цю нову систему "Державним Капіталізмом".

Але НЕП увели занадто пізно, щоб запобігти голоду, котрий почався через поганий урожай і нестачу резервних запасів, що було результатом політики комуністів, котра проводилася по відношенню до селян починаючи з 1918 року. Згідно офіційних радянських даних, у 1921-22 роках голод забрав щонайменше 5 мільйонів життів.

Пізніше в 1921 році здоров'я Леніна почало погіршуватися, і 21 січня 1924 року він помер. У цей період він вже критикував політику заборони приватної торгівлі як "дурну та самогубну", а найупертішим комуністам він наказував: "Учіться торгувати". Ленін відновлював грошову систему та казав: "Якщо нам вдасться стабілізувати карбованець, - ми перемогли".

Ленін більше не хотів засновувати примусові ферми та вводити спільну обробку землі.

"Що стосується колгоспів, то ми тут наробили чимало дурниць. Питання колгоспів тепер не головне. Ми повинні покластися на окремого селянина; він такий, який він є і в найближчому майбутньому він не зміниться. Селяни не соціалісти, і будувати для них соціалістичні плани як для соціалістів, це те ж саме, що будувати піщані замки. Застосування сили не допоможе. Наше завдання морально впливати на селян. Ми повинні ставити на перше місце середнього селянина. Селанин-виробник повинен стати центральною фігурою нашого економічного одужання. (Підкреслено Леніним.)

У 1924 році російський уряд продовжував заохочувати Нову Економічну Політику як реформу, що орієнтована на ринок. Сільське господарство на це зреагувало адекватно, і в 1928 році сільськогосподарське виробництво перевищило навіть рівень 1914 року. Але держава також почала контролювати ціни, що призвело до дефіцитів і до кінця НЕПу.

Цитата зі статті Сільськогосподарська реформа в Росії Гренна та Літми Гудвінів, надрукованої в журналі Вибір за третій квартал 1996 року (Goodwin, Grennes and Leetmaa, Choices Magazine 3rd quarter 1996) "Обмеження на ціни в державних магазинах викликали дефіцити, і товари почали продавати на приватних ринках. Експеримент (НЕП) закінчився в 1929 році, коли уряд наклав на виробників квоти примусових постачань. У 1930 році уряд оголосив будь-яку приватну торгівлю злочинною спекуляцією та ввів примусову колективізацію сільського господарства. Москва суворо контролювала російське сільське господарство починаючи з 1930 року та закінчуючи теперішньою реформою".

Ленін не хотів, щоб Сталін став його наступником і 5 березня 1923 року (знову цитата з книги Чуба Ленін "продиктував своїй секретарці лист, у котрому оголосив розрив усіх 'особистих і товариських відносин із Сталіном'". Сталін прийшов до влади після смерті Леніна та швидко провів колективізацію сільського господарства. Росія все ще страждає від катастрофічних результатів політики Сталіна. До кінця 1929 року Нова Економічна Політика великих економічних свобод була закінчена й усюди ввели суворий контроль.

Повертаючись до нашої власної роботи на проектах тут і в Росії, ми повинні пам'ятати, що такі проекти як Російсько-американське партнерство з навчання агробізнесу, та інші західні гуманітарні програми допомоги мають ліміт часу, і годинник вже почав відлік. Якщо вірити усім негативним економічним цифрам, котрі публікуються в газетах Москов Таймс і Москов Трибюн, то негайно потрібні переміни на краще. Навіть Міжнародний Грошовий Фонд втратив довіру до Росії та заморозив доставку 330 мільйонів доларів щомісячних траншів позик, поки "Росія не визначиться"!

Росія збанкрутувала, її промисловий сектор виробляє половину тієї продукції, котру він виробляв до початку реформ у 1991 році. Заборгованість по зарплатні складає дев'ять мільярдів доларів США і більше, ніж 20% цієї суми заборгував уряд. В уряду немає грошей, щоб платити зарплати, і в багатьох секторах заборгованість складає декілька місяців. Усе більше й більше людей виявляються за межею бідності. Щоб як-небудь добути грошей для свого функціонування, уряд обкладає податками все, що бачить, і що може мати хоч яку-небудь цінність. Тим самим він ефективно гальмує економіку країни та позбавляє Росію шансу реалізувати свій величезний потенціал стати провідним членом найвпливовіших націй світу, котрі примножили свої багатства, граючи згідно з правилами ринкової економіки, одним із стовпів котрої є приватна власність, у тому числі приватна власність на землю.

Можливо, прокляттям для Росії є те, що в неї занадто багато природних ресурсів, і це дозволило росіянам стати ледачими та покластися на "добування" цих ресурсів, замість того, щоб розвивати переробну промисловість, як це було зроблено в Японії, Південній Кореї, Тайвані та Сінгапурі, де мало природних-ресурсів, але ринкова економіка дозволяє їм процвітати. (Саме за рахунок продажу природних ресурсів радянський уряд міг субсидувати командну економіку, котра не могла ефективно примножувати багатства оброляючи їх). Порівняйте недавні успіхи вищеназваних країн з невдачами таких багатих на ресурси країн як Нігерія, Венесуела, Мексика, Саудівська Аравія та Заїр. У Прибалтійській країні Естонії немає ніяких природних ресурсів крім її людей, котрі працюють у ринковій економіці, котра розвивається; і вона росте, і її економічних стан кращий, ніж у багатій на ресурси сусідки Росії, чий економічний стан продовжує погіршуватися.

Недавно у газеті Москов Трибюн було надруковане дослідження 97-ми країн, що розвиваються, з котрих видно, що за два десятиліття від 1971 по 1989 роки рівень життя в цих країнах був обернено пропорційним кількості природних ресурсів. Джефрі Сачс і Ендрю Уорнер, обидва гарвардські економісти, відкрили, що володіння природними ресурсами не тільки не гарантувало економічного росту, а навпаки фактично було причиною провалу. Є такі відомі винятки як Солучені Штати, Малайзія та Чилі. Рахується не стільки те, що у вас є, скільки політика, котру ви проводите (свобода торгівлі, інвестиції в освіту, чесність в управління та бізнесі), щоб привабити інвестиції, заохотити старанну роботу та стимулювати життєздатну економіку, котра орієнтована на ринок, де в людей є права власників і таким чином у них і відношення власників, оскільки вони розуміють, що будуть винагороджені економічно за старанність і покарані за провали.

Багатство створюється, коли ви розвиваєте середовище сприятливе для виробничого бізнесу. Багатство добувається, коли ви добуваєте і продаєте сирі природні ресурси. Перше стійке. Друге - ні. Для виробництва потрібні довготермінові інвестиції та серйозний управлінський підхід. Щоб досягнути цього потрібен політично стабільний уряд і економічно стабільна країна. Це те, чого Росія найбільше потребує.

Будемо сподіватися, що Єльцин, підлікувавши серце, буде сильнішим і буде приймати правильні рішення, щоб покращити макроекономічну політику Росії так, щоб Росія стала стабільною та привабливою для довготермінових інвестицій. Росія повинна сама обробляти свою сировину, замість того, щоб вивозити свої численні ресурси з країни тільки для того, щоб потім ввезти їх назад вже як готовий і дорожчий продукт. Росіяни заперечують проти того, що занадто багато всього імпортується, але поки вони не здатні конкурувати на світовому ринку, їм доведеться змиритися з низькими прибутками, експортом їх необробленої сировини та імпортом готових товарів, включаючи й сільськогосподарські продукти. Сьогодні Росія імпортує третину своїх сільськогосподарських продуктів, оскільки її сільськогосподарські продукти неконкурентноздатні на світовому ринку, а це означає, що населенню дешевше купити закордонну їжу, ніж купувати їжу, котра виробляється в Росії.

Коли ми їхали з ферми, я думав про розпачливу ситуацію з кормами, котра їх очікувала, коли в них закінчаться корми, перед тим як тварини зможуть весною ходити на пасовище. Також я думав, що як сумно, що в цих людей не було мотиву збирати, хай навіть вручну, урожай кормів, котрий вони вже виростили, і котрий в цьому колгоспі був готовий до збору. При зарплатах у 45 доларів у місяць, котрі виплачуються невчасно, потрібно було б зібрати зовсім небагато урожаю кормів, щоб зробити значний додаток до такої зарплатні, особливо якщо врахувати вартість молока, котре можна було б отримати, якби ці втрачені корми були згодовані коровам. Кожний міг би за один день врятувати кормів на суму, що дорівнює його місячній зарплаті. Робоча сила в Росії дешева у порівнянні з вартістю втрачених кормів, але ніхто про це не думає, вважаючи, що: "Це не їх проблеми!" У них немає менталітету власника, як немає й справжньої власності.

Переваги приватної власності видно всюди, варто тільки подивитися навколо та осмислити побачене. По дорозі з ферми я побачив мужчину з велосипедом і великим мішком, котрий ішов вздовж дороги та підбирав крихти сіна, що впали з проїхавшої вантажівки з сіном. Я подумав: "Без сумнівів, у цього чоловіка вдома є власні тварини, і оскільки він персонально отримає користь від того, що збирає це сіно та нагодує ним своїх власних тварин, він почуває, що варто прикладати такі значні зусилля, щоб добути корми для них, навіть якщо для цього доведеться везти їх додому на велосипеді.

Навіть у Росії очевидно те, що в людини є природний мотив виробляти багатство, коли вона володіє факторами виробництва і коли вона отримає персональну користь від того, що виробляє. Достатньо просто подивитися навколо. Колгоспи марніють, а приватні дачі процвітають. Чому росіяни цього не бачать? Чому вони продовжують обманювати себе, вважаючи, що це природно, щоб інші турбувалися про них, і щоб вони турбувалися про інших? Це суперечить логіці. Люди турбуються про себе. Вони краще інших знають свої потреби. І чому б не зробити відповідні зміни в їх економіці, щоб завести двигун створення цінностей, замість того, щоб сидіти та згадувати про старі добрі дні, коли насправді в "старі добрі дні" вся країна - Росія - збанкрутувала, частково через нестачу позитивного заохочення працювати.

Ісус говорить про проблему власності в Івана 10, вірші 12 і 13: "А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. ".

Ви пам'ятаєте сенс казки про "Маленьку червону курочку"? "Хто допоможе мені посіяти, зорати, зібрати урожай, перемолоти моє зерно на муку та спекти хліб?" - запитала маленька Червона Курочка. "Не я!" - закричали всі. "Хто допоможе мені їсти хліб?" "Ми!" - відповіли вони, - "навіть якщо нам доведеться відбирати його в тебе силою!" Оскільки маленька Червона Курочка не отримала б ніякої користі від своєї наполегливої праці, вона відклала інструменти і більше не вирощувала пшеницю, не робила муку і не пекла хліб - і всі залишилися голодними.

Мораль цієї історії така, що в умовах "Кожному по потребах; з кожного по можливостях", у людей немає мотиву працювати, тому не відбувається примноження цінностей, і люди запевняють, що вони щасливі від того, що вони рівні в своїй бідності. Для того, щоб в країні був рівень життя вище межі бідності, потрібно, щоб люди знали, що вони отримають користь від своєї праці. Ніщо так у цьому не переконує, як приватна власність, у тому числі й на землю. У людей також повинна бути можливість працювати в економічному середовищі, де є конкуренція як серед постачальників, так і виробників і споживачів, і де ціни визначаються ринком. До того ж, якщо ви хочете добитися ефективного розподілення факторів виробництва та максимального виробництва цінностей з тим, щоб досягнути найвищого можливого рівня життя для цивілізації, всі рішення повинні бути спрямовані на отримання максимального прибутку, а не максимального виробництва.

Якщо Росія хоче вступити як рівноправний партнер у вільну ринкову економіку, вона повинна здійснити серйозні переміни. Без сумнівів, Росія - велика країна. Також немає сумнівів у тому, що це країна багата на ресурси, але бідна на продукти вироблені з цих ресурсів через неефективність виробництва, обробки й збуту. В результаті цього в Росії низький рівень життя. Численні західні програми гуманітарної допомоги, котрі зараз працюють у Росії, мають позитивний вплив на її перехід до життєздатної ринкової економіки. Їх слухачі поступово переходять від філософії старої командної економіки до ментальності ринкової економіки, але на це підуть роки, якщо не покоління. Зараз в Росії критичні часи. Це честь для мене працювати тут у ці хвилюючі часи як резидетн-координатор однієї з західних програм гуманітарної допомоги. Хоча прогрес може бути нерівномірним, у майбутньому я очікую, що в Росії буде більше позитивних економічних, політичних і соціальних перемін, ніж негативних. Давайте будемо продовжувати наполегливо працювати, щоб зробити цей позитивний прогноз новою "російською реальністю".

Рой Чейпін

Москва, 11 травня 1997 рік.

 
© Roy Chapin, 2018
  Домашня  Пошук по сайту  Резюме  Праці Наверх